Панські жарти (1919)/XV

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Панські жарти (1919
Іван Франко
XV
Видання: Нью-Йорк: Українська книгарня Т. Шевченка, 1919.
XV.

Минула та зима проклята,
Остатня із проклятих зим.
Зближались великодні свята.
Вже перед четвергом страшним
У полї почалась робота.
Настала вже й страшна субота —
Великий незабутий день
Для нас, Великдень наш єдиний.
Хвилину кожду тої днини

Я тямлю, мов би все лишень
Учора дїялось.
 Ми з ранку,
Ще й заморозь не відійшла,
В дворі пшеницю маріянку
До сїйби ладили. Була
Пора у ранїшнї обіди,
„Гальо до дому, а бігцьом!
Коли упорались з зерном.
І кождий зараз най приїде
Із бороною на майдан!”
Отак командував сам пан.

Побігли ми, перекусили,
Що та готового було,
Та поспішаємо що сили.
Уже зібралось все село,
Хто з боронами, хто з сївнями,
Жінки й дївчата з рискалями;
Ще назганяли і хлопят
Погоничів, та з ужевками,
Щоб борони йшли затягать.
І поставали ми рядами,
Немов на муштрі салдати;
Атаман ходить поміж нами,
Числить, чи всї, й розпоряжає,
Кому куди і з ким іти.

В тім зирк, аж возик заїзжає
Горі селом, одним коньом.

Край фірмана гайдук куняє,
А фірман луска батогом.
А з заду — хто се? Боже милий!
Се ж він — комісар, се той сам,
Котрого нїби засадили
У Львові! Дивно якось нам
Зробилось, серце так забилось,
Немов нечувану якусь
Страшну чи радісную новість
Ось-ось почути нам судилось.
Атаман навіть, хоч не трус,
А також став, мов остовпілий,
І тільки буркнув стиха: „Бог вість,
Що се значить! Але мабуть
Се щось негарне”.
 Як уздріли
Нас ті, що їхали, так тут
Комісар штовхнув гайдука;
Гайдук жахнувсь отуманїлий,
І мало-мало сторчака
Під віз не впав. Та в мить продухавсь,
Рукою в заушник почухавсь,
Зігнув ся звільна і відгріб
Солому в возї, з під соломи
Щось виняв, мов великий хлїб.
Завите в шмату. Глядимо ми
Й дивуємось. Аж ось гайдук
Злїз з воза, взяв тото до рук,
І через плечі, мов барило

Повісив, шмату відгорнув —
Се тарабан! Гей, як торкнув,
Заторохтїв, загримотїв,
Що аж луною покотило
По всїм селї. Загаморило
Село. З городів, з поля, з хат
Старі й малі кричать, біжать
Послухать, що се за пригода.
В широкий круг юрба народа
Віз обступила.
 „Тихо, гей!” —
Комісар закричав пискливо
І встав на возї, виняв живо
Папір з кишенї.
 „Я отсей
Папір вам маю прочитати,
І прошу топре увашати,
По то патент цїсарський є”.
І став комісар муркотати
Все по нїмецьки. Люд стає
На пальцї, рота роззявляє,
Та де тобі порозуміть!
Лиш сей та той зітхне глубоко,
Перехрестить ся, зведе око
До неба і як стовп стоїть.

А пан комісар так утїшно
Читає, голосно, поспішно
Викрикує якісь слова.

Скінчив. „Ну, сросуміля вшецко?”
„Нї, паночку, хоч би словечко!”
„О клюпа, клюпа хольова!
Своєї волї і свопоти
Не росуміє! Слюхай весь!
Віт третїй май, що ось натхотить,
Вам воля повная таєсь!
Вам цїсар панщину тарує.
Танин не путете плятив.
Най коштий сам сопі працює!
І ше отно най коштий чує:
Пан староста тнесь випустив
Плєнїпотенти ваші з цюпи.
Ну, сросуміля?”
 Всї мовчать.
„Ну сросуміля, кльопа кльопи?
Шо так стояля, як ті слюпи?
Гей, віват цїсарю кричать!”
Усї мовчать. В тім наблизив ся
З юрби наш війт і поклонив ся
Комісарю і так сказав:
„Даруйте, пане, що приймаєм
Так холодно сю вість. Не знаєм,
Чи правда то. Нам запевняв
Наш пан, що то не може бути,
Що мали й вас у Львів позвать,
Аби на віки вас замкнути;
Що цар не сміє дарувать
Нам панщини, бо то річ панська”.


„О клюпа кльопа христіянська!
Пан мав інтерес так касать.
І цар панам не вітпирає,
Шо панське, тілько опіцяє
Їм з каси панщину сплятить.
А я, слюга його, не мошу
Турить вас, правду вам холошу.
Печать ся, снаєш, шо сначить?”

„Най нам здоров панує цїсар,
Тай щоб при нїм і пан комісар
Жили нам довго, — але ми
Вже так богато потерпіли,
Що боїмось, аби й сей раз
Знов на леду ми не осїли.
Ми, паночку, просили б вас:
Із нами враз у двір ходїть.
Патент сей пану прочитайте,
Йому й печать ся покажіть,
А вже тодї, як він все знайде
В порядку, ми повірим всьому.
Тодї вже й цїсарю благому
Подякуємо ми любовю,
Йому добром і навіть кровю
Послужим щиро ми при тім”.

„Се топре, кльопа, ти скасаля!
Хотїм у твір, апи пісналя
І пан ваш все. Хотїм, хотїм!”