Панські жарти (1919)

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Панські жарти (1919
Іван Франко
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Цей текст написаний желехівкою.
Видання: Нью-Йорк: Українська книгарня Т. Шевченка, 1919.
Обкладинка

ІВАН ФРАНКО.



ПАНСЬКІ ЖАРТИ
ПОЕМА З ОСТАТНЇХ
ЧАСІВ ПАНЩИНИ.



1919.


Накладом Укр. Книгарнї Т. Шевченка
168 E. 4 St., New York, N. Y.

Ivan Franko (2).jpg
Іван Франко

ПЕРЕДМОВА.

Поетичне оповіданє „Панські жарти” було написане в сїчнї і лютім 1887 р., незабаром по моїм шлюбі, і вийшло друком у перве 1887 р. в окремій книжечцї п. з. „З вершин і низин. Збірник поезій. Накладом автора”. Зараз по появі сеї книжечки лїтературна критика дуже прихильно привитала сю поему (пор. „Зоря” 1887 р. ст. 241—2[1], що загалом досить рідко трафляло ся з моїми творами. — Книжочка розійшла ся досить скоро, і в р. 1893 я видав її другим накладом у значно збільшенім обємі. (З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. Друге доповнене виданє. Накладом Ольги Франко. Львів 1893, ст. 468—VI), де поема „Панські жарти” містила ся на ст. 293—391. Рівночасно з появою сеї збірки вийшла поема „Панські жарти” окремою книжечкою як відбитка з сеї збірки, без змін у текстї. Се окреме виданє, якого друковав ся досить великий, як на ті часи, наклад, розпродано, здаєть ся, вже давно, коли натомість більша збірка не розпродана ще й доси.

Основою мойого поетичного оповіданя був факт досить незвичайний у історії панщини в Галичинї, записаний галицько-руським поетом Николаєм Устіяновичем в увазї до його повісти „Месть Верховинця”, написаної 1894 р., де було сказано, що в давнїйших роках (у перших роках XIX в.) властитель гірського села Ялинковате в стрийськім окрузї разом із громадою велїв вигнати також священника на панщину, та священник виїхавши з волами на поле лишив воли в ярмі біля воза чи плуга, а сам пішов пішки до Перемишля пожалувати ся на дїдича у своєї духовної зверхности, бо у світської в Стрию не надїяв ся знайти для себе правної охорони. Устіянович не вмів сказати далї, як скінчила ся та справа і чи знайшов руський священник правну охорону у своєї духовної власти, яка тодї під панованєм всесильної бюрократії мала в таких справах дуже малий вплив.

Значно пізнїйше, в часї радікальної аґітації, здаєть ся в р. 1897, я одержав у Тернополї від адвоката і бувшого судії д. Гриневецького рукописні спомини одного польського шляхтича про одного польського пана в Галичинї, що позволив собі ще в р. 1845 на дуже доткливий жарт із руським інтелїґентним селянином та з нїмецьким урядником. Сї спомини будуть опублїковані при нагодї з відповідним апаратом і послужать одним із многих доказів, що моє поетичне оповіданє не так дуже фантастичне та тенденційне, як се декому здавало ся.

Я присвятив се оповіданє памяти мойого батька Якова Франка, від якого я, що правда, не чув нїчого про панщину, але чув оповіданє про руський фестин, справлений у Львові 1849 р. в перші роковини знесеня панщини. Головною сензацією того фестину, яку затямив собі мій батько, крім великого здвигу руських селян було те, що на сїльськім возї, запряженім чотирма чорними волами з золоченими рогами, везено через місто, хлїб, спечений із кірця пшеницї, який передано ґубернаторови як знак вдячности руського хлїборобного люду цїсареви за дарованє панщини.

Видаючи тепер своє поетичне оповіданє новим, четвертим виданєм я не зміняючи його основи подаю в текстї поправки й доповненя, де се вважав потрібним. Оповіданє розширено із 3912 на 4004 рядків. При сїй перерібцї я старав ся крім виправленя мови докладнїйше розвинути теми і виправити композицію через докладнїйше виробленє та заокругленє строфічної будови. Аналїтичний зміст, який подаю далї, дасть перегляд поодиноких епізодів у їх орґанїчній послїдовности.

Львів, дня 28 мая, 1911.

Іван Франко. 

——————

  1. Рецензент Г. Ц. (Григорий Цеглинський), ставлячи ся в загалї дуже неґативно до збірки лїричних поезій, що входили в склад книжечки „З вершин і низин”, вбачаючи в них лише „римозану прозу і революційну тенденцію”, в „Панськіх жартах” добачив „monumentum aere perennius”. „Вони — писав д. Г. Ц. — „суть окрасою не тілько поезій Івана Франка, але руської поезії взагалї. Ми не вагуєм ся сказати, що від Шевченка не має красшої поезії в лїтературі руській. Під смирним написом „Оповіданє” криє ся тут епічна поема першорядної краси і першорядної цїни. Поет нїби оповідає подїю одного села, але се подїя з житя цїлого народа; його село, се лиш спеціфікований тип цїлого народа мало-руського його терпіня й гуманність, се риси не одного села, а цїлого народу”.


ПАНСЬКІ ЖАРТИ


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у всьому світі.


Цей твір перебуває у суспільному надбанні у всьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1923 року і автор помер щонайменше 100 років тому.