Перехресні стежки (19??)/XII

Матеріал з Вікіджерел
Перехресні стежки
Іван Франко
XII
Ляйпціґ: Українська Накладня

 

XII.

Д-рові Рафаловичеві, справдї, не довго прийшло ся ждати нагоди. Одного вечера, коли він уже був сам і мав замикати канцелярію, у дверях явив ся високий Жид у довгім жупанї, худий, з чорного бородою й довгими пейсами і, поклонивши ся, зупинив ся мовчки коло дверей.

— Чим можу вам служити? — промовив Євген, підходячи до нього близше.

— Я Ваґман, — промовив Жид, роблячи крок наперед.

— Власник сього дому?

— Так.

— Дуже менї приємно.

Євген подав йому руку. Він досї не бачив його нїколи, бо тодї, коли наймав помешканнє, його не було дома, і він умовив ся і платив піврічний чинш[1] його жінцї, що завідувала всїма домами, жидівським звичаєм, записаними на її імя.

— Ще не знати, чи буде вам приємно, — мовив Ваґман, злегка всміхаючись.

— Або що? Приносите менї яку неприємну новину? Хочете виповісти менї помешканнє?

— Е, нї! Але я знаю, що вам там ріжні пани натуркали вуха, що я лихвар, пявка, небезпечний чоловік.

— Ну, то подвійно приємно буде менї, коли дізнаю ся від вас, що се неправда.

— А як дізнаєте ся, що правда?

— Ну, — мовив Євген, сміючись, — то ви були б перший лихвар, що признаєть ся до сього отверто, і в такім випадку все-таки цїкаво пізнати такого білого крука. Але поперед усього — перепрошую, що так говорю з вами коло дверей. Маєте, може, до мене яке канцелярійне дїло?

— Нї. Я думав, що пан меценас мають нинї трохи вільного часу. Давно збирав ся… хотїв поговорити де про що…

— Дуже радо служу, хоч надто багато вільного часу й не маю. Але як так, то дозвольте, що замкну канцелярію й попрошу вас до себе нагору.

Коли були в Євгеновім помешканню, сей попросив Ваґмана сїдати й потрактував[2] його циґаром, але Ваґман не взяв, звиняючи ся тим, що не курить.

— Мушу вам сказати, пане меценас, — говорив він, якось скоса позираючи на Євгена, — що я заки прийшов до вас, добре вивідував ся про вас: із якого ви роду, де вчили ся, де практикували. Се в нас звичайно робить ся, коли хто хоче мати з ким дїло.

— Ов! Значить, ви хочете мати зі мною якесь дїло?

— Так. Не бійте ся, зовсїм не лихварське й не таке, про яке вам говорили ті панове, що вас остерігали переді мною.

— Дуже цїкавий дізнати ся!

— Ну, та поки почнемо говорити про се дїло, я мушу сказати вам дещо про себе. Бо не досить того, що я знаю вас; треба, щоб ви знали мене й не йшли наслїпо.

— Дуже добре.

— Так отже я скажу вам, що я, справдї, лихвар. По що таїти ся з правдою? То значить, панові старостї, анї панові президентові я в сьому не призна́ю ся, але вам мушу. Скажу ще більше: мої товариші-лихварі уважають мене найгіршим, найнебезпечнїйшим лихварем тому, що я знаю закони й тисячні кручки, знаю людей і людську вдачу і вмію так зручно обмотати їх, що вони тільки зїпають у моїх сїтках, але нїколи не можуть видобути ся з них.

— О, то ви небезпечний чоловік, — сміяв ся Євген, усе ще вважаючи ті Ваґманові признання якимось жартом.

— Се вже вам иньші сказали, то я не потребую повторяти, — спокійно й поважно мовив Ваґман. — Тільки бачите, пане, межи мною й иньшими лихварями є одна ріжниця. Знаєте, між лихварями бувають спеціялїсти: одні зичать гроші, иньші ведуть лихву збіжжєм, худобою, поживою для селян; одні обмежовують ся на селян, иньші на офіцерів, одні дають під застав, иньші на векслї. Я випробував усякі способи і зробив ся… як би то вам сказати — добродїєм добродїїв.

Євген голосно засміяв ся.

— Не жартую, — мовив поважно Ваґман. — Адже знаєте, що лихварів називають добродїями людства. Ну, а я добродїй тільки одної частини.

— Якої ж то частини?

Ваґман похилив набік голову, мов би надумував ся, як би то висловити свою думку.

— То так є. Я дїлю людей на дві части: одні такі, що працюють, порпають ся в землї, гиблюють[3] дошки, ріжуть, шиють, будують. То прості люде. А є иньші, що тим простим людям роблять добро, і більше нїчого. Пан-дїдич — ну, що він робить? Глядить, щоб наймити та робітники не га́яли часу, щоб робили порядно, служили вірно. Чи сам він потрапив би зробити порядно якунебудь роботу, чи з'умів би служити вірно, — про се нїхто не питає. Він жиє тілько на те, щоби для нього иньші робили добре, щоб йому служили вірно. Він привчає иньших працьовитости, точности, вірности, — одним словом, він робить їм добро — із того жиє. Розумієте тепер, чому я називаю його добродїєм.

— Розумію, розумію…

— Ну, або в нас у містї пал староста, пан президент, пан інспектор, панове суддї — що вони роблять? Добро иньшим і більше нїчого. Вони піддержують порядок, хоронять справедливість, привчають людей любити батьківщину й поважати закони. Чого ж вам треба більше?

— Та хиба я жалую ся?

— Я довго придивляв ся тим порядкам і знаєте, пане меценас, — мене обрушила велика невірність. Тому брудному хлопові, тому ремісникові, тому бідному згінникові[4], гандляреві[5] кождий робить добро, кождий дбає за нього, за його тїло й душу, кождий із усеї сили привчає його до працьовитости, до точности, до справедливости, до любови батьківщини, а мої товариші-лихварі привчають їх навіть жити без поля, без хати й без хлїба. А тим добродїям, учителям нїхто не квапить ся робити добра, їх нїхто нїчого не вчить. Вони, мовляв, усього навчили ся по школах. Ну, пане, я відчув їх кривду, кинув ся робити їм добро, опікувати ся ними, проходити з ними свою школу, і скажу вам, що можу похвалити ся значними успіхами.

Зацїкавленнє, з яким Євген зразу слухав Ваґманових слів, звільна переміняло ся на обридженнє. Те, що він зразу вважав жартом, почало виглядати на цинїзм.

— Не розумію, пане Ваґман, по що властиво…

— Перепрошую, — перебив його Ваґман зовсїм поважно, й його очі почали набирати якогось дивного блиску. — Я прийшов представити ся вам і хочу представити ся не лїпшим і не гіршим, як я є. Я сказав вам: я лихвар. Тепер скажу вам більше: я розкинув сїти по всїм повітї. Не знайдете тут дїдича, не знайдете посесора[6], не знайдете урядника, що не сидїв би більше або меньше в моїй кишенї. А треба вам знати, що, хто раз попадеть ся в мої руки, той хиба чудом божим може виплутати ся з них. У мене є способи, є тихі спільники, й дорадники, й помічники… Я веду свої ґешефти порядно! І не думайте, пане, що хочу сторгувати вас, щоб ви були моїм оборонцем, щоб заступали мої інтереси по судах. Слава Богу, я знаю закони настілько, скілько менї треба. І хоч як наші панове стискають на мене кулаки й закушують зуби, але законами нхчого менї не вдїють. Ха, ха, ха! Вони знають один закон, а я знаю десять способів, щоб обійти той закон. Вони знають переґраф[7] — ну, що таке той переґраф? Але я знаю далеко більше! Я знаю їх слабі сторони, їх привички, їх непрактичність, непорадність, негосподарність, лїнивство і все те — мої помічники. Нї, пане меценас, я досї не мав у судї анї одної справи й надїю ся, що й не швидко буду мати. То ви не потребуєте бояти ся, що я схочу компромітувати вас своєю клїєнтелею. О, так, ті наші панове дуже були б раді, коли б я се зробив. Вони мали б оружжє проти вас.

— На що їм оружжя проти мене? — здивував ся Євген.

— На що? Пане, як ви можете так питати? Адже вони бачуть у вас ворога, боять ся вас, раді б сяк або так скомпромітувати вас.

— Не знаю, по що б їм се придало ся.

— Ви не з їх кола. Ви Русин, хлопський адвокат. Боять ся, щоб ви не збунтували хлопів, не повикривали їх брудів та поганї — дїдько знає, чого ще вони боять ся. Знаєте, в кого смалець на голові, той боїть ся сонця.

— Але все-таки я не розумію, чим я можу служити вам… або ви менї, — мовив Євген.

— Ви менї нїчим. А, властиво, дечим таки можете, але про се потім. Але, може, я вам чим поміг би? Знаєте, я тут у цїлім повітї знаю, як хто сидить і як стоїть.

— До чого менї се знати?

— Ну, коли ви хочете тут вести свою полїтику, мати свій вплив, то се вам може придати ся. Я знаю, ви хочете дещо робити межи хлопами. Ну, то тут зараз проти вас подіймуть ся всї — побачите. Прошу памятати, що тих ваших противників я маю в кишенї і готов допомогти вам.

Євген мовчки стиснув Ваґманову руку.

— Та се ще колись буде, — мовив Ваґман далї. — А тепер я хотїв вам сказати одну річ. Наш пан маршалок повітовий, той, що недавно мав бунт у своїм селї і запакував був двацять селян до криміналу, — знаєте, що ви боронили їх… Чую, що ви процесуєте його за пасовисько?

— Так.

— Даруйте, що смію дати вам одну раду. А, властиво, се була б рада для селян із того села. Пасовисько, що ви за нього процесуєтесь, має всього двацять морґів[8]. Що воно варта? Пятьсот ринських. А процес за нього коштує, певно, до 500, а підчас бунту й військової екзекуції понесли селяни страти з на других 500, а що по гарештах насидїли ся, а скілько було поранених… Ну, кажіть, чи то ґешефт?

— Що ж дїяти, коли вони чують себе у праві, а пан, очевидно, шукає собі зачіпки?

— Шукає зачіпки, бо мусить. Бо біда тисне. Знаєте, пане, треба мене спитати, як тому панові зітхаєть ся. І що ви від нього випроцесуєте? Тїкай голий, бо тебе обідру! Пан задовжений, маєток задовжений, а плечі має в судї. Виграти з ним нелегко, а виграєте, то користи нїякої. Я порадив би лїпше: нехай хлопи підуть до нього, але з вами! І загодїть ся. Але то не так треба годити ся, як досї хлопи пробували. Він і говорити з вами не схоче. Але я вам дам його векслї і тратки, ви собі зробіть маленький витяг із його табулї[9] і притиснїть його до стїни: або пана зараз злїцитуємо[10], або згодить ся продати нам увесь маєток.

Євген широко витріщив очі.

— Я не зовсїм розумію вас, пане Ваґман.

— Ну, ви не привикли мати дїло з такими лихварями, як я, — злегка всміхаючись, мовив Ваґман. — Але я хочу помалу повикурювати тих панків із сїл. Длятого я так заскакую коло них. А з хлопами сам я не хочу мати дїла, — то менї не кляпує[11]. То я прошу вашої помочі. Бачите, тут у повітї скрізь пішла слава, що ви маючий[12] чоловік, дуже маючий. Відки взяла ся та слава? Хто знає! Може, я й сам розпустив її, а, може, й нї. Досить, що мені вона на руку. Я хочу вірити вам, дам вам до рук ті векслї й довжні листи пана Брикальського, які в мене є, — а їх гарна купка, майже, половина вартости його маєтку. Друга половина втоплена в банках. Значить, ви, маючи ті папери в руцї, можете відразу того панка пустити з торбами. Він зразу буде фукати ся, потім змякне, потім пришле жінку, щоби плакала перед вами, але ви знайте, що то все комедія, бо та жінка — то головна причина його руїни.

— Але що ж менї з того, що він піде з торбами? Маєток треба купити.

— Нехай хлопи купують.

— Хлопи, певно, купили б, але в них купи́ла нема.

— Якого там купи́ла треба? Те, що в банку назичено, лишить ся на гіпотецї[13], а те що в мене, — ну, з тим якось погодимо ся.

Євген усе ще не міг з'орієнтувати ся. Йому попросту не хотїло ся вірити, тим меньше, що вся Ваґманова подоба велїла догадувати ся в ньому всього иньшого, тільки не хлополюба. Але Ваґман замісць дальшої розмови видобув пачку векслїв і довжних записів, розклав їх, просив Євгена, щоб оглянув кождий і переконав ся про його правосильність, а потім узяв ся оповідати історію кождого з тих паперів, що, взяті разом, значили повну руїну одного шляхетського дому. Ввесь панський маєток оцїнено на 120,000. На це в нього є 50,000 гіпотечних довгів, а в руках у Ваґмана векслїв і записів на 55,000. Господарство запущене, а потреби величезні, бо в панства дві панни вже вивіновані, а одна ще на відданню, тай сама панї (мачуха панночок) дуже любить забави. Панство видають річно десять тисяч, а маєток несе ледви пять, а як добрий рік, то шість.

Євген, розглянувши ті папери й вислухавши всю історію, похитав головою.

— Сумнїваю ся, щоб селяни могли купити сей маєток. То за велика річ на їх сили. Де їм узяти такого капіталу, щоб покрити хоч ваші векслї?

— Е, пане, — мовив Ваґман, нахиляючись до нього і знижуючи голос. — Треба вам знати, що то моєї фабрики векслї. То не значить, щоб були фальшовані, борони, Боже! Пан Брикальський не відопреть ся анї одного з них, анї не може за жаден заскаржити мене за лихву. Бачите, що тут майже кождий вексель виставлений на иньшого акцептанта. То все мої гроші, але ріжні Жиди зичили їх панові, й він досі певний, що жаден із тих вірителїв не знає про иньшого. І ще одно. Ось бачте, отсей вексель на 8 тисяч. Як ви думаєте, скілько було, властиво, позичено на нього? Всього три тисячі, але з умовою, що по трьох місяцях пан віддасть із процентом по 12 від ста. А як не віддасть, то за кождий дальший місяць платить по 20 від ста. Розумієть ся, що не віддав, а за рік уже старий вексель пішов у вогонь, а той сам довг фіґурував на новому векслї в сумі 4000. Ще рік минув, пан допозичив двістї ринських і переписав вексель на 5 тисяч, а тепер, по пятьох лїтах, се вже пятий вексель, і довг наріс до 8 тисяч. І так майже з усїма. О, ми вміємо таких панків лоскотати. Але як прийде до того, що хлопи захочуть купити маєток, то я їм дарую всї ті проценти — розумієте, пане? Звернуть менї тільки капітал, тай то не конче відразу. З 50 тисяч зробить ся, може, 18 або 20 тисяч.

Євген не міг вийти з диву, чуючи сю мову.

— Чим раз менше розумію вас, пане Ваґман, мовив він. — Прошу, заберіть свої папери!

— Ну, що, не хочете робити, як вам раджу? — мовив Ваґман, складаючи векслї.

— Попробую. Не смію відкинути вашої ради, бо се не мій інтерес, а моїх клїєнтів. Тільки не розумію, який інтерес ви маєте в тім.

— Інтерес? Чи я мушу мати інтерес?

— Ну, купець… як ви кажете, лихвар…

— Я вже сказав вам, для кого я лихвар.

— А хлопам хотїли б помагати?

— Хотїв би? Мм… Що я вам буду говорити так або нї? Маєте право не вірити менї. А от ви при нагодї спитайте про мене отця Зварича — знаєте отця Зварича тут із Бабинець?

— Знаю.

— Ну, так спитайте його про Ваґмана, а я більше не скажу нїчого.

— Добре. А, тимчасом, я завізву селян із маєтку пана Брикальського й пораджу їм брати ся до куповання села.

— Але про мене не згадуйте нїчого, прошу вас! Скажіть, що можете їм допомогти, як пристануть.

— А як не пристануть?

— То я радив би вам самим купити той маєток.

— Менї? На які гроші? І по що?

— Пане, — мовив Ваґман, прихиляючи уста до його вуха, — скажу вам секрет: у тому маєтку є триста морґів мішаного лїса зі старими гарними дубами. Один знайомий пише менї з Гамбурґа, що там швидко будуть потребувати 500,000 дубів на кораблї. Аґенти поїдуть по всїх краях, будуть добре платити. Розумієте ви, що се значить? Купите сьогодні, переждете рік і продасьте самі дуби, — а я знаю ті дуби! Поїдьте колись нїби ненароком, огляньте й самі зайдїть до лїсничого, спитайте, кілько там тих дубів. Я певний, що буде з 10 тисяч таких, що придадуть ся на кораблї. І нехай вам за дуба loco дадуть тільки 10 ринських, то маєте чистих 100 тисяч. Се значить, що ввесь маєток дістав ся вам за 20 тисяч, а коли хочете, то може все поле, фільварки[14], стирти[15], сїнокоси подарувати хлопам і нїчого не втратите.

— Ну, пане Ваґман, се все фантазії.

— Нї, не фантазії, можете вірити менї. Зрештою, нї, не вірте, а вперед переконайте ся, чи я брешу.

— Але чому ж ви не берете ся до сього ґешефту?

— То не мій ґешефт. І по що менї? Я дїтей не маю, — він важко зітхнув, — нас двоє з жінкою, а при тому маємо в руках стілько иньших ґешефтів. На що нам того? Я дуже хотїв би, щоб ви, пане меценас, узяли сю справу в руки. Я знаю вас, вірю вам, що ви се зробите добре й на користь тих людей. А коли ви не схочете, ну, то я знайду собі Жида, такого, що ще й у руки мене поцїлує. Але не знаю, чи на тому скористають ваші люде.

Євген обіцяв заняти ся сею справою й попрощав ся з Ваґманом. Потім він довго, майже до півночі ходив по покою й обмірковував слова сього незвичайного лихваря. Не все в них було йому ясне, і він постановив собі при найблизшій нагодї розвідати ся про нього в иньших людей.

——————

  1. Гроші за наєм (давнє укр. слово з нїм.)
  2. вгостив
  3. Гибель = струг, рубанок; гиблювати = стругати
  4. Людина, що служить у торговця свиньми; він згонює свинї на базар, посередничить у купівлї і. т. д. — заняття це непочесне, і слово «згінник» буває нераз лайливе
  5. Торговець, звичайно: дрібний
  6. Той, що в поміщика взяв ув аренду (в посесію, в посїдання начеб-то) цїле його хазяйство
  7. Зіпсоване: параґраф — статтї закона
  8. Морґ — більш-меньш ½ десятини
  9. Спис, скілько в кого ґрунту, де він і. т. д.; від того й той уряд, що переховує й веде ті списи, зветь ся табуля.
  10. Спродамо на авціонї
  11. Дослівно: сходиться (нїм.), а так — не підходить до моїх поглядів, думок, інтересів
  12. Заможний, що багато має
  13. На землю, гіпотечний банк — земельний банк.
  14. Ферми
  15. Скирти