Перша читанка (1921)/В хаті та коло хати

by Склав А. Воронець

Перша читанка Склав А. Воронець В хаті та коло хати

Поза двором ▶

Малюнки: Юрій Магалевський

1921

I.

В хаті та коло хати.

1. НАША ХАТКА.

 

Стоїть хатка — мов палатка,  Солом'яна стріха, Причілочки у китицях,  Мальовані вікна, Ще й і призьба коло хати,  А хата біленька.

І садочок, як віночок,  Хатину квітчає. У віконце з неба сонце  В хату заглядає. Тут гарненько і чистенько,  Тут усе в порядку.

Сам Бог з неба доглядає
 Ту маленьку хатку.

 

2. НАШЕ ПОДВІРРЯ.

Хата в нас була хороша, і садок, і город великий. У садку вишні, й черешні, й яблука, й волоські горіхи, і грушки, й калина. Двір широкий, ворота нові. А в хаті мило та любо глянути: лавки і столи липові, образи киянські, хороше мальовані, позапинані рушниками вишиваними; і на рушниках квітки, і кругом квітки та зілля пахучі.

3. КОГО Я ЛЮБЛЮ.

 

Люблю тата, маму, Люблю всю родину, Люблю щиро нашу Рідную хатину.

Нема в світі друга Як отець і мати, Миліщої над рідную Я не знайду хати.

4. НАША СІМ'Я.

Найлучче мені в рідній хаті, де живуть тато, мама, брати. Це моя рідня. Тато — голова сім'ї, він працює для неї. Ми всі його слухаємо. Мати порядкує в хаті. Батько й мати люблять нас, і ми їх любимо. Що б ми робили без них, хто б нас годував хлібом?

 

5. ДІД З УНУКОМ.

 

Під горою, Між вербами та над водою Біленька хаточка стоїть; Там на ослоні сивий дід Сидить на ґаночку і бавить Хорошеє та кучеряве Своє маленькеє внуча. Ось вийшла з хати, Веселая, сміючись, мати,

Цілує діда і дитя — Аж тричі весело цілує, Прийма на руки і годує, І спать несе; старий читає, Перехрестившись, „Отче наш“. Крізь верби сонечко сіяє, І тихо гасне… День погас, — І все почило. Сивий в хату І сам пішов опочивати.

6. ДИТЯЧА ЛЮБОВ.

Хлоп'я бігло через вулицю, спіткнулось і попало під бендюг: колесом йому переломило ногу. Принесли сердешного додому. Хвора мати почула, як воно застогнало, перелякалась, схопилася з ліжка й зомліла. Хлопець у ту ж мить сціпив зуби і, поки йому заправляли й перев'язували ногу, ані разу не застогнав.

— Хіба тобі не болить? — спитав, врешті, костоправ, дивуючись.

— Ой, як боляче! — зтиха відповів хлопець, — але я не хочу, щоб матуся знали про це: їм буде тяжко…

7. ДІТИ.

 

На Великдень на соломі, Проти сонця, діти Грались собі крашанками Та й стали хвалитись Обновами. Тому к святкам З лиштвою пошили Сорочечку, а тій стьожку, Тій стрічку купили; Кому шапочку смушеву, Чобітки шкапові,

Кому свитку… Одна тільки Сидить без обнови Сиріточка, рученята Сховавши в рукава. — Мені мати купувала… — Мені батько справив… — А мені хрещена мати Лиштву вишивала. „А я в попа обідала!“ Сирітка сказала…

8. У ВЕЧЕРІ.

Вечір тихий. Сонечко за гору пада. Блищить вода червоно й тихо леліє. Коло кожної хати гомін чути: там череду вже з паші женуть, а там пісень співають, а за річкою коваль кує…

А ось уже й смеркає; небо мерхне і втихає земля, втихає — уже тихо. Ніч усе обняла. Висипались зорі золоті; зійшов ясний місяць — і все те у прозорій воді заблищало.

Защебетав соловейко, защебетав другий.

9. ВЕЧІР.

 

Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть, Плугатарі з плугами йдуть, Співають, ідучи, дівчата, А матері вечерять ждуть.

Сім'я вечеря коло хати, Вечірня зіронька встає, Дочка вечерять подає, А мати хоче научати, Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло них.
Затихло все… тільки дівчата
Та соловейко не затих.

10. ПІСНЯ СИРОТИ.

 

Мати наша, мати, Де ж тебе узяти? Хіба тебе, мати, Тай намалювати.... Намалюю матірь

На божничку в хаті. На божничок гляну, Матірь іспом'яну, Назад обернуся — Сльозами заллюся....

 

11. БІЛЯ ХАТИ.

Коли вже звечоріло, пригадав я, що треба мені йти додому. Тільки згадав я про це, стало мені скучно. Бо треба ж було мені ставати на суд перед батьком: чому очей увесь день не показував до дому.

Тягнуся помалу поза тинами до своєї хати, хоч нема й малої охоти в мене йти туди. Бачу: сидять мій тато з мамою на призьбі, щось розмовляють собі. Визираю я зза хати, а виходити боюсь.

— А ось і наш волоцюга притягся! — каже мати, побачивши мене.

— І де ти, шибенику, лазиш цілісенький день! — каже до мене батько. — А ну, виходь сюди, а ну, виходь.

Я вже по голосу догадуюсь, що батько не сердитий, і все дурницею мені минеться. Мені зразу стало весело. Я зразу вибіг ізза хати, колесом пішов по траві, потім поскакав на чотирьох. Попав хворостину і став ганяти хрущів біля хати.

12. ХТО ГУЛЯКА?

 

Ой, гоп! Погуляю,
Поки хату прибіраю,
Прибіраю-чепурю,
Аж по хаті збив куру.

 Гоп, любі молодощі,
 Я вродився в нехворощі,
 Маю пояс-ремінець,
 Ніби справжній молодець.

Гей, по хаті порох в'ється,
Щось маленьке там товчеться:
Хиталося, моталося,
Під припічком сховалося.

13. ЇСТИ ХОЧУ.

 

— Ой, Боже, Боже! — Чого, небоже? — Істи хочу дуже…

— Роби, небоже. — Не можу, Боже! — Терпи, небоже!

 

14. А ЦЕ ЩО?

 

Маю ніжки — не ходжу, Жду, поки попросять; Ото ж мене з повагою Попід руки носять.

Голова в мене чужа, — Та добре розсудить: Всю громаду напою, А п'яна не буде!

15. КАЗКА.

 

— Мамунцю, любите слухати казки?
— Авже ж, моя дитино.
— Чи хочете, щоб яку оповіла?
— Добре, оповідай лише, буду дуже радо тебе слухати.
— А чи справить вона вам приємність?
— Певно, моя дитино.
— Але вона зовсім недовга....
— Оповідай лише!
— Була собі раз… пляшка на воду… й я її розбила…

16. МАЛПА.

Лев зібрав усіх звірів і оповістив їм, що дасть нагороду тій матері, в якої дитина найвродливіша.

Зібрались. Кожна мати думала сама собі, що їй припаде нагорода.

Разом із иншими принесла й малпа своє манісеньке кирпате малпенятко. Обличча в його було голе і все в зморшках.

Лев і всі звірі почали глузувати з малпенятка.

Тоді малпа промовила: „Не знаю, з чого ви глузуєте! А мені здається, що моя дитина найкраща за всіх“.

17. ГАРНИЙ СИН.

 

— Синашу, піди стовчи пшона на кашу!
— Ох, мамо, ноги дуже болять!
— Синашу, йди їсти кашу!
— А де ж, мамо, моя ложка велика?

 

18. КОМУ БІЛЬШ?

Обділила мачуха двох своїх пасинків, кожного цілим пиріжком, а синові ні одного не дала та й каже пасинкам: „А ви ж дайте мойому синові хоч по половинці“.

19. СКОРОМОВКА.

 

Хто про Прокопа, хто про Прокопиху, а хто про Прокопишиних дітей.

20. ЗАГАДКА.

 

Я маленька, чепурненька, Крильця гарні маю, Люблю тепло, люблю сонце, Скрізь собі літаю. І у хаті, і на дворі, — Знайдеш мене всюди. Та не знаю, за що мене Незлюбили люде? Тільки сяду на обличчя — Зараз проганяють. Тільки встромлю носа в їжу, Зараз тяжко лають.

Жалко їм тії краплини, Що я покуштую! Такі лихі, такі скупі, Що я аж дивую. А є такі, що й гидкою Мене називають, І як коли впаду в страву, То й геть виливають. Ловлять мене, труять мене, Виганяють з хати. Діти, чи ви догадались, Як мене назвати?

 

21. РОЗМОВА.

Пекла мати вергуни к Новому Року; а синок Івась біля неї крутиться. Далі Івась і каже.

— Чом ви, мамо, зо мною не говорите?

„Та бачиш же, що ніколи,“ одказує мама: — „та й що ж там я буду тобі говорити?“

— Та щонебудь, от сказали б: ось на тобі, Івасю, вергунця.

22. ЩАСЛИВІ ЛЮДЕ.

 

Де згода в сімействі, Де мир і тишина, Щасливі там люде, Блаженна сторона.

Їх Бог благословляє, Добро їм посилає І з ними вік живе, І щастя їм дає…

23. ПАСКА БЕЗ КЛОПОТУ.

Дивиться маленька дівчинка Маруся, як мама її клопочеться біля пасок, та й каже:

„Мамцю, а я вмію пекти паску без клопоту, розказати як?“

— Та розкажи, моя люба.

„Паска без клопоту буде тоді, як спече бабуся, а поставить на стіл матуся, а вбере Катруся, а їстиме — Маруся! Добра пасочка?“

 

24. ПРИКАЗКИ ПРО ДІТЕЙ.

Добрі діти — вінець, а лихі — кінець.
Поти ягнята скачуть, доки матірь бачуть.
І дитина свого розуму пробує.
Який топір, такий клин, який батько, такий син.
У кого ненька, у того голівонька гладенька.
Більшають діти, — більшають і клопоти.

25. РОЗУМНА ГОСПОДИНЯ.

В одної господині була корова. Вона давала що-дня дійницю молока. Господиня покликала до себе гостей, а щоб назбірати для гостей більш молока, десять днів не доїла корови. Вона думала, що на десятий день корова дасть їй десять дійниць молока. Але ж у корови перегоріло все молоко, і вона дала молока менше, ніж попереду.

 

26. ХТО ВОНО?

 

Мале, забавненьке воно: В дворі гуляє — в смішки грає, Або підійде під вікно, Стоїть і хлібця дожидає.  Буває, із двора чкурне, —  Ловить його — смішна робота,  Або дивується, дурне,  Що перед ним нові ворота.

Про його добренькі слова Людськая приказка мовляє, Що як ласкавеньке бува, То від двох маток ласку має.  Колись то запряжем бичка  І привезем гостинців санки:  І маслечка, і молочка,  Або ще й сиру і сметанки.

„А ті ж гостинчики кому?“
Цікава дітвора спитає;
Або мені, або тому,
Хто цю загадку розгадає.

27. ЧЕРЕДА.

 

Згасає сонце за горою, Спадає спека; сиза мла Уже завісою легкою Над синім лісом полягла.

Біжить з гори до водопою Скотина, — довго не пила; Біжить і хмари за собою Густої куряви зняла.

Біжить… реве… Слідом за нею
Летить смуглява дітвора,
Щаслива долею своєю.

28. ЩО КОМУ.

Жили на однім подвіррі кіт, півень, собака й цап. Увечері, було, ото зійдуться всі до ґанку й починають гомоніти лагідненько про всякі справи. От тільки на однім не погодились вони: „що найкраще у світі?“

— Нема краще молочка, — каже кіт Мурий, стрибнувши на ґанок, — не зле також і мишу піймати, та тільки клопітно.

— Молочко — дурниця! — каже півень; а от як би овес або крупи, то се буде краще.

— Аби-що ви балакаєте, братця, — перебиває Сірко, — вже коли й є що гарного, то це кістка! Скільки я її гриз на своїм віку, то вже розуміюся на цім як слід, еге!

— Та воно й сінця свіженького попоїсти теж непогано, а надто, як запашне, — вставив і свого цап.

Отак і досі що-вечора сперечаються вони, а що, справді, найкраще, на тім і досі не погодяться.

 

29. РЯБКО.

Літом, як тепло та гарно, Рябко вивернеться та витягнеться і промовляє:

— На ката хата, мені й так добре.

А як прийде зіма, холод та лиха година, то Рябко тоді зігнеться, скрутиться та й каже:

— Коли б мені хатонька — хоч манісенька, хоч манісенька, отакісенька.

30. СВИНЯ.

 

Свиня у панський двір залізла;
 Посновиґала там
 По всім куткам,
На смітнику кісток погризла,
 Як слід свині,
В гної куйовдилася пикою своєю…
Та із гостей ізнов прийшла
 Така ж, як і була —
 Свиня свинею.
От став свинарь її питать:
„Що, свинко, бачила ти в пана?
Чи хороше там гостювать?
Яка тобі була там шана?
Я чув, що у панів,
 Мов у царів,
Срібло та золото скрізь ссяє,
Що буцім би пани так хороше живуть,
 Та солодко їдять, і п'ють.“

— „Та де там воно є!“ — свиня йому мовляє: —
„Брехня! Не слухай, я ж була,
 І їла, і пила,
Всі заходеньки обходила,
 І смітнички,
 І куточки,
А доброго нічого там не вздріла
 То тільки вигадки дурні!

31. ИНДИК.

Прийшов индик на тік і проситься чого подзьобати, а підмітальник узяв, та його геть із току мітлою й протурив. Индик, одбігши оддалік, голову задрав, хвіст колесом розіпнув і, чиркаючи крилами об землю, зарепетував:

— „Ч-чши-и! Сам біс тут не вбуде, коли далі так буде! Ч-чши-и!“

32. ЗАГАДКА.

 

Сіренький, моторний На соняшник сів, Добре надзьобався, Далі полетів. А вишні червоні Он як жар горять, — Треба й їх одвідать, Трошки подзьобать.

Он коноплі, просо — Ну, як їх минуть? Неминуче треба Хоч трохи дзьобнуть. Ой, летить он кобець! Боже, дай втекти! А ну лиш, сіренький, Озвися, хто ти?

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні. Робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1929 року. Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Україні, де авторське право діє протягом життя автора плюс 70 років. Автор помер у 1935 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.