Перша читанка (1921)/Як треба жити

◀ Школа й наука

Перша читанка
Склав А. Воронець
Як треба жити

Рідний Край ▶

Малюнки: Юрій Магалевський

1921

IV.

Як треба жити.

92. ДІТЯМ.

Перша думка наша, діти,
Краєві рідному;
Першу працю присвятити
Людові бідному.
Усім серцем полюбляти
Вчіться ближнього,
З тяжких злиднів визволяти
Неспроміжнього.

Чули заповідь Господню:
Всім любитися,
А не рить другим безодню
Та злобитися.
Ото ж будьмо, діти, певні
По Господньому:
Завжди милі, завжди кревні
Одне одному.

93. ДРАБИНА.

Драбина десь під хатою стояла, і хоч щаблі у нїй усі однакові були, та верхній пишався й вихвалявся, що він найперший і найвищий. Ішов мимо чоловік, драбину взяв, перевернув і знову поставив. Верхній щабель опинився вже внизу, а спідній став найвищим.

94. КРИЛА В ВІТРЯКА.

(Байка)

Раз крила в вітряка гуділи й ґерґотали,
Що все село вони насушних годували,
А камінь, п'ятерня і колесо… мовчали.

Приказують, що хто мовчить, —
Той двох навчить.

95. ПРАВДА СКУПОГО.

Прийшов дід до скупого багача та й просить хліба. А багач тоді пироги їв, та й каже: „Іди собі з Богом, — я сам хліба не маю, — бачиш, пироги їм“.

96. ДВА ПЛУГИ.

З одного заліза скували два плуги.
Один стояв дурно, — в полі орав другий.
Сріблом блищав плуг той, що з поля вертався,
А що стояв дурно, — іржою вкривався.

97. ЛЮДСЬКЕ ТІЛО.

Посварилися між собою частини людського тіла й відмовились від роботи.

— Ми не хочемо, не хочемо, не хочемо носити на собі всього чоловіка! — сказали ноги.

— Ми не будемо робити! — сказали руки.

— А я, — мимрив рот, — жувати їжу для шлунка. Такий пан: лежить собі та гріється, а ти тут для нього гризи та жуй!

— Ми теж не хочемо бути сторожами, — сказали очі, — не хочемо дивитись!

Вуха відмовились слухати, ніс не захотів нюхати, язик перестав балакати. Так одна за одною всі частини тіла людини перестали робити й помагати одна одній.

Людина захворіла, всі частини тіла ослабли, й тіло саме стало худнути й сохнути.

Зрозуміли тоді частини тіла, що негарно сваритися, що треба допомагати одно одному; всі разом узялися до роботи, знову поздоровіли, і чоловік одужав.

98. ЛЕБІДЬ, ЩУКА Й РАК.

Колись-то лебідь, рак та щука
Приставить хуру узялись.
От троє разом запряглись,
Смикнули — кат-ма ходу....
Що за морока? Що робить?
А й не велика, бачся, штука, —
Так лебідь рветься підлетіть,
Рак упірається, а щука тягне в воду.
Хто винен з них, хто ні — судить не нам,
Та тільки хура й досі там.

99. ЛІНИВІ ЛЮДЕ.

Лежить чоловік у саду під яблунею, а надворі дуже душно — пече, аж в'ялить. Чоловік і каже:

— От добре було б, як би оце яблуко впало просто мені в рот саме!

А жінка:

— І хочеться ото тобі говорити в таку спеку!

100. ПРИКАЗКИ.

Лінивий у своїй хаті змокне.
Не візьмешся за роботу, робота сама не зробиться.
Вчи лінивого не молотом, а голодом.

101. ДОБРІ ЛЮДЕ.

Умер у Катрусі батько, вмерла й мати. Зосталася Катруся сиротою. Не було кому Катрусю годувати, не було кому про неї піклуватися, не було де їй жити. Тільки й було в неї рідні — дядько та тітка. Та й вони були дуже вбогі, не завсіди мали що їсти. Але дядькові жалко стало дівчинки, він і каже своїй жінці: „Візьмемо Катрусю до себе“. А жінка одказує: „Нам і своїх дітей годувати важко. А як візьмемо ще й її, то вже й соли не буде за що купити, не буде чим і борщу посолити“. Дядько подумав, подумав та й каже: „А ми його й без соли їстимемо“. І тітці стало жалко сирітки.

Так вони й узяли до себе Катрусю.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.

Робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1929 року.
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Україні, де авторське право діє протягом життя автора плюс 70 років.
Автор помер у 1935 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.