Пес Баскервілів/8

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пес Баскервілів
Конан Дойль
VIII. Перший Доклад Дра. Ватсона
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Видання: Ляйпціґ: Українська Накладня.

 
VIII.
 
Перший Доклад Дра. Ватсона.

Починаючи звідси, замісць оповідати, я буду наводити мої власні листи до Шерльока Гольмса, які лежать осьде переді мною на столі. Може, деяких сторінок не стає, але загалом вони дуже точні й передають мої переживання й передчуття краще, ніж зберегла їх моя пам'ять, хоч усі наступні траґічні події лишилися дуже ясними в моїй голові.

Баскервільський замок, 13. жовтня.

Мій любий Гольмсе,

мої попередні листи й телєґрами тримали вас досить докладно в курсі подій, що трапились у цьому забутому Богом куточку. Чим довше тут сидиш, тим більше дух тутешньої дикої природи, її безмежність, її дикий, сумний чар обгортають душу. Ступивши раз на лоно цього степу, лишаєш за собою всі сліди новітньої Анґлії, за те скрізь тут знаходиш житла і сліди праці передісторичної людини. Як ідеш степом, на всі боки видко руїни осель цих забутих народів, кладовища й величезні моноліти, де, кажуть, знаходились їхні храми. Коли дивишся на ці примітивні будівлі з сірого каменю, розкидані по горбах, то забуваєш про наш вік, і наче ввижається тобі оброслий волоссям, одягнений у звірячі шкури чоловік, як він вилазить із низьких дверей своєї оселі й накладає кремяну стрілу на тетиву свого лука; його приява тут більш натуральна, нїж моя власна. Найдивніще те, що вони жили так тісно на такому безплодному ґрунті. Я не археольоґ, але думаю, що це племя було якесь загнане, не войовниче, що примушене було жити на ґрунті, на якому ніхто инший не хотів жити.

Правда, всі ці питання мусять бути нецікаві для чисто практичного розуму через те, що вони чужі нашому завданню, для якого ви мене сюди послали. Отже вертаюсь до фактів щодо льорда Генрі Баскервіля.

Коли ви, на протязі цих останніх днів, нічого від мене не діставали, то було це через те, що нічого особливого не трапилось до сьогодняшнього дня, коли сталась дуже несподівана подія, про яку зараз оповім. Насамперед мушу держати вас у контакті з иншими чинниками, які впливають на нашу ситуацію. Один із них, я вам про нього дещо згадував, є втеча каторжника, який був сховався на степу. Є велика рація думати, що він кудись утік, а це, розуміється, велика полегкість для населення в околиці. Вже два тижні минуло від тої втечі, й від того часу ніхто його не бачив, ані чув про нього. Справді, неможливо допустити, щоб він міг так довго видержати на степу. Правда, щодо того, де сховатись, то це не трудно: кожна з цих кам'яних передісторічних осель може бути дуже доброю схованкою. Але тут немає чого їсти, хиба що він украв і зарізав якусь вівцю на степу. Ми всі думаємо, що він утік, і через те самотні фермери на степу від якогось часу сплять спокійно.

Нас тут четверо сильних мужчин, так що ми легко могли б оборонитись, але признаюсь, що часом мені бувало страшно за Степльтонів: вони живуть за кілька миль від инших осель, і в них тільки дівчина-покоївка, старий слуга та їх двоє, сестра і брат, при чім останній досить слабосильний чоловік. Вони були б безпомічні в руках такого, як цей розбійник, як би він уліз до хати. Ми обидва, льорд Генрі і я, дуже турбувались їхнім становищем, і була думка, щоб візник Перкінс ходив до них ночувати, але Степльтон і чути про те не хотів.

Річ у тому, що льорд Генрі починає дуже зацікавлюватись нашою прегарною сусідкою. Та це й не дивно, бо такому активному чоловікові, як він, дуже нудно й сумно в такому самотньому куточку, як оце, а вона дуже гарна й чарівна жінка. В ній є щось тропічне, екзотичне, що творить дивний контраст до її холодного і спокійного брата. Про те в ньому також можна помітити скритий вогонь. Ясно, що він має великий уплив на неї, бо я завважив, як вона постійно позирає на нього коли що говорить, наче ждучи його дозволу або його думки про те, що вона сказала. В нього в очах бувають часом сухі искри, а тонкі уста так тісно зтулені, що не трудно відгадати сильну й, може, навіть жорстоку вдачу. Він би вам здався цікавим і вартим студій.

Він прийшов до замку того самого дня й повів нас обох показати місце, де відбулась, відповідно до переказу, подія з поганим Гуґом. Ми пройшли кілька миль степом до того місця, такого сумного й дикого, що справді могло б дати привід до такої страшної історії. Коротка балка між двома гострими скелями вела до відкритої лощини, порослої тирсою, посередині стреміли два великих каміні, поточені негодою й загострені на кінцях так, що виглядали немов гострі кли якогось величезного допотопного звіря. Це місце з усіх боків відповідало тому, що згадувалось у переказі. Льорд Генрі був дуже зацікавлений і питав кілька раз Степльтона, чи він дійсно вірить в можливість того, щоб якась надприродна сила вмішувалась в людські справи. Хоч він говорив, жартуючи, то видко було, наскільки він брав це питання поважно. Степльтон відповідав обережно, але легко можна було бачити, що він знав більше, нїж говорив, і що не хотів висловити всього, що думав, з обережности, щоб не вразити льорда Баскервіля. Розказав про кілька инших випадків, де цілий рід був під владою якоїсь темної сили, і полишив у нас вражіння, що він сам вірить народньому переказові і в цім випадку.

Вертаючися з цеї екскурсії, ми обідали в Степльтонів, і тут льорд Генрі познайомився з міс Степльтон. Від першого погляду видко було, що вона зробила на нього вражіння, і я б мусів сильно помилитись, як би думав, що з її боку не видко було зацікавлення. Коли ми вертались додому, то в розмові він усе до неї повертався, а з того часу ледви минав день, щоб ми як небудь не бачилися з нею або з братом. Здавалось би, що шлюб між ними повинен бути дуже приємний Степльтонові, а про те я кілька раз піймав його більш нїж незадоволений погляд, коли льорд Генрі звертав якнебудь увагу на його сестру. Він безперечно дуже її любить, і життя було б дуже самотним без неї, а про те з його боку було б це більш ніж еґоізм перешкаджати їй зробити таку блискучу партію. Я переконаний у тому, що він не бажає, щоб їхня симпатія перейшла в кохання, бо завважив, як він кілька раз робив заходи, щоб перешкодити їм лишитись хоч на хвилину на самоті. До речі, ваші інструкції не давати ніколи льордові Генрі виходити поза оселю самому одному багато тяжче буде виконати, як ще до инших труднощів долучиться любовна історія. Мій уплив швидко зменшиться, коли я буду точно виконувати ваші приписи.

Відколи я писав останній раз, я познайомився ще з одним сусідом, це Містер Франклянд із Ляфтера, за чотирі милі на південь від нас. Він уже старий чоловік, сивий, червоний на лиці, і гарячої вдачі. Він має спеціяльну пасію судитись, і на цьому майже позбувся цілого свого маєтку. Він судиться ради самої приємности судитись і готов протестувати проти всякого, якого б то не було, рішення питання, так що не дивно, що ця приємність йому дорого коштує. Часом він закриє законну дорогу і обявляє з приводу цього війну цілій околиці, иншим разом власноручно розламає чиїнебудь ворота, на підставі того, що наче б то там споконвіку була дорога, і викликає власника на суд. Він дуже добре знається на місцевих законах і прикладає свої знання то на користь мешканців свого села Фернворсі, то проти них, так що періодично вони його або носять із тріумфом уздовж села, або ж роблять якісь ворожі маніфестації, відповідно до його останніх подвигів. Саме тепер у нього, кажуть, сім ріжних процесів, які, можливо, проковтнуть решту його маєтку і таким способом, без жала, він буде нешкідливий, у будучині. Поза цею манією сутяги він, здається, добродушна людина, й я згадую про нього лише через те, що ви настоювали на тому, щоб я описав усіх людей, які живуть у сусідстві з нами. Він тепер дуже зацікавлений каторжником, що втік з тюрми, і лежить цілими днями на даху свого будинку з телєскопом, — бо він між иншим астроном-аматор і має дуже добрий телєскоп, — і слідкує ввесь час за тим, що робиться на степу. Як би він на цьому обмежив свою енерґію, то було б дуже добре, але є чутка, що він хоче подати в суд на Дра Мортімера за те, що той порушив могилу без дозволу близьких родичів, себ-то, розкопав неолітичне гробовище, де знайшов череп неолітичного чоловіка, який сповнює його великою радістю. Франклянд розважає наше монотонне життя і вносить елємент комізму туди, де дійсно його треба.

А тепер, як я ввів вас у курс справ про втікача-каторжника, Степльтонів, Др. Мортімера і Франклянда, дозвольте мені, накінець, оповісти те, що найбільш важне, а власне про Барімора і про несподівану подію минулої ночі.

Насамперед про телєґраму, яку ви послали з Льондону, щоб перевірити, чи Барімор був дійсно тут. Я вже вам пояснив, як поштовий начальник зіпсував нам усю спробу. Я розказав це й льордові Генрі, і він, по свойому звичаю, зараз покликав Барімора і спитав його, чи він відібрав сам телєграму; він відповів, що сам.

— Чи хлопець віддав вам її до рук? — спитав льорд Генрі.

Барімор здивувався, трохи подумав і сказав:

— Ні, я тоді був саме на горищі, і жінка принесла мені телєграму.

— Чи ви самі відповідали?

— Ні, я сказав жінці, що відповісти, й вона пішла надолину, щоб написати.

Увечері він сам повернувся до цієї розмови.

— Я не міг зрозуміти, через що ви мені ставили ті всі питання вранці, — сказав він. — Я не гадаю, що ви хочете тим дати мені зрозуміти, начеб я не заслужив вашого довірря.

Льорд Генрі мусів запевняти його, що ні, щоб цілком заспокоїти, подарував йому більшу частину своії старої одежі, бо саме прийшло з Льондону все нове, що він замовив.

Жінка Барімора мене дуже цікавить. Вона важка, солідна особа, дуже обмежена, наскрізь гідна пошанівку і з нахилом до пуританства. Навряд чи можна в'явити собі більш спокійну і урівноважену людину. Про те я вже вам писав, як першу ніч ми чули, що вона дуже гірко плакала, та від того часу я не раз бачив сліди сліз на її обличчю. Якесь глибоке горе лежить у неї на серці. Часом мені здається, що в неї якась вина на совісти, а часом я підозріваю, що Барімор якийсь тиран у себе вдома. Я завжди відчував, що в нього в характері є щось чудне й неясне, але пригода вчорашньої ночі оправдала всі мої підозріння.

Ви знаєте, що я не дуже міцно сплю вночі, а що мушу бути в цім будинку на сторожі, то сон мій ще легчий, ніж звичайно. Вчора вночі, коло другої години, я крізь сон почув, що хтось крадькома пройшов коло моєї кімнати. Я встав, одхилив двері й виглянув: корідором ішов високий чоловік зі свічкою в руках, був у самих штанях і в сорочці, і босий. Мені видко було тільки сілует, але по високому зросту я пізнав Барімора. Він ішов дуже тихо й обережно і в цілій його постати була свідомість вини і щось несказано боязьке.

Я вам описував, що коридор перериває посередині балькон, котрий іде навкруг вестібілю, а за бальконом коридор іде далі в друге крило будинку. Я почекав, коли він перейшов балькон, а потім тихенько пішов за ним. Коли я обійшов балькон, він був уже в кінці другого коридора, і мені видко було по світлі, що падало з дверей, що він увійшов до одної з кімнат. Через те, що ці всі кімнати ніким не заняті, і навіть неумебльовані, його нічна подоріж здалася мені ще більш таємничою. Світло не рухалось, так наче він стояв на місці. Я крадькома пройшов корідор і заглянув крізь двері: Барімор стояв перед вікном і тримав свічку проти шибки. Лице його, напів звернене до мене, здавалось, застигло в дожиданню чогось. Кілька хвилин він стояв, придивляючись, тоді тяжко зітхнувши, раптом погасив світло. Я швидко побіг до своєї кімнаті і незабаром після того кроки його повз мої двері дали мені знати, що він вертався. Що це все значило, я не можу вгадати, але в цьому сумному замку провадиться якесь таємне діло, ї ми тепер, чи в четвер доберемось до нього.

Я не буду турбувати Вас моїми теоріями, Ви мене просили давати Вам лише факти. Сьогодня вранці я мав довгу розмову з льордом Генрі, і ми виробили плян кампанії, про який я тепер іще нічого не скажу, щоб мій черговий доклад здався Вам цікавіщим.