Козак і король.
Став богатий колись пан
Короля благати,
Щоб король йому зволив
Воєводство дати.
А король йому й сказав:
„Відгадай три штуки,
Відгадаєш — тодї на!
А як нї — на муки!
Перша штука: скільки зір
В небі серед лїта?
Друга штука: покажи
Середину сьвіта!
Третя штука: угадай,
Що думати буду?
I от тобі цїлий рік
Для того розсуду!”
Відійшов богач назад,
Та так йому нудно:
Не вгадати — так біда,
А вгадати — трудно!
Сидить, плаче неборак, —
Козак проїзджає:
„Чого плачете ви так?”
Старого питає.
Той і каже: так і так!…
„Не журіть ся, дїду!
Коли так, то я за вас
На відвіт поїду!”
І палицю в руки взяв,
В кожух одягнув ся,
Чорні вуса підбілив,
В чоботи узув ся.
І чим дуж до короля.
Король оглядає:
„А що, пане, скільки зір?”
З міною питає.
А той поли закотив,
Чи як довело ся:
— Стільки, каже, в небі зір,
Скільки тут волося.
Задумав ся сам король
Від його відвіту.
„Ану, каже, покажи
Середину сьвіту!”
А той палицю підняв
Може з пів аршина,
Та в підлогу нею гуп:
— Оттут середина!
Почухав ся наш король,
Ще раз поглядає.
„Що-ж я думаю тепер?”
Козака питає.
— Думаєте, що я пан!
„А то що за річи?”
— То за річи, що не пан,
А козак із Сїчи!
Засьміяв ся наш король,
Подарував тому,
А козака відіслав
В золотї до дому.
|
