Лошак.
Напосїли ся злодїї
Раз на мужика
І, чи з поля, чи із стайнї,
Вкрали лошака.
Мужик ходить, ломить руки,
На сьвяте дає, —
Коли чує: аж у стану
Лошак його є.
Поклонив ся асесорам
Мужик-неборак;
Асесори йому кажуть:
„Пашол вон, дурак!
На-слово тєбє павєріть?!…
Екой дуралєй!
Прівєдї для показаня
Восєм душ людєй!”
Мужик ходить, просить, поїть,
Восьмеро найшов,
Дав попови на молебень
І у стан пійшов.
Поклонив ся асесорам
Знову неборак.
Асесори знов говорять:
„Пашол вон, дурак!
Екой чорт сюда пріносїт
Етаво хахла!
Суєтса с сваєй кабилай!…
Єсть важнєй дєла!
Прідьош послє!” — Через тиждень
Знов мужик іде,
Вибирає, поїть сьвідків
І у стан веде.
Дїла знову в асесорів, —
Гонять мужика!…
Став хазяїн, стали сьвідки, —
Нема лошака!
Аж підняв ся і говорить
Один з-межи них:
„Не відібєш ти коняки
Від тих станових!
А як ще нас разів кілька
Сюда поведеш,
То будь певний, що й корову
З дому ізведеш!
Подаруй їм ту коняку
І не голоси,
А скажи мов, що вклепав ся,
Ще й перепроси!”
І послухав мужик ради,
Іде до панів:
„Вибачайте! я вклепав ся!”
Бух панам до ніг.
— „Как же ти, дурак, нє знаєш,
Что било твайо,
Да к чужому прівязался,
Видал за свайо?!”
— „Вибачайте, благороддя,
За вину мою!
Маю жінку та із нею
Років сїм жию,
А щоб її який ворог
В стан запакував, —
Мусїв бим панам сказати,
Що ї не пізнав!”
|
