Повна збірка веселих віршів/Рабін і Запорожець
| ◀ Добра вдяка | Повна збірка веселих віршів Приказки про Жидів Рабін і Запорожець |
Мошко і Сура ▶ |
|
Читав рабін свої книги
Двайцять і сїм років,
Перечитав всїх талмудів
І усїх пророків.
Читав двайцять і сїм років,
Нї з ким анї слова!
З ним не сьміла говорити
Й сама рабінова.
І чи то він свою мову
За той час забув ся,
Чи з великої науки
З розуму хибнув ся: —
А як вийшов уже на сьвіт
Жидову учити,
Він зачав уже на мигах
З нею говорити!…
Чудують ся, дивують ся
Жиди бородаті, —
І давай по цїлім сьвітї
Гонцїв розсилати!
Ганяють ся гонцї всюди,
Мудрих зволїкають;
Та щось мови його й мудрі
Не дуже втинають.
Але їде Запорожець,
Тай почав питати:
„А що у вас, жиденята,
Доброго чувати?…”
Жиди й кажуть козакови:
„Таке й таке дїло!…”
— Ет! дурні ви, жиденята!
Козак каже сьміло.
— А скажіть-но, каже, тому
Величному пану,
Що я із ним хоть і зараз
До розмови стану!…
Пійшли Жиди до рабіна,
Разом повклякали,
Доторкнулись його капцїв,
З страхом запитали:
Чи звелить він козакови
Мовити з собою?…
Рабін тілько подивив ся,
Махнув бородою…
І вернулись жиденята
Козака просити,
Щоби козак із рабіном
Ішов говорити.
Прийшов козак, поклонив ся,
Рабіна витає…
Але рабін встає з крісла
Палець наставляє.
Наставляє, біс то знає,
Чого рабін хоче!
Але козак йому сунув
Аж два перед очи!…
Кивнув рабін головою,
Махнув бородою;
Показує йому в гору
Правою рукою.
— Він у гору! Тра до низу —
Козак розважає,
Та нагнув ся і рукою
В землю утикає…
Махнув рабін головою,
Подивив ся всюди,
І складає собі руки
На охрест на груди.
Тодї козак приступив ся —
Як заїде в пику!
Цїле місто зворохнулось
З галасу та крику!
Але рабін знов спокійно
Махнув бородою!
Поклонив ся козакови,
Пійшов з жидовою.
Приступили жиденята,
Рабіна питали:
„Що пан рабін з Запорожцем
Розмовляти мали?”
І сїв рабін коло школи
Тай став говорити:
„Я питав ся, хто-б тебе мав
Такий сотворити?
А він мало так казати:
Що питати много? —
Той мене мав сотворити,
Хто тебе самого!…
О, ґерехт! Що правда, правда!
Я ще став питати:
Хто-б то був, що мав над нами
Небо збудувати.
А воно пак так розумно
Менї відказало:
Той і небо, хто і землю
Сотворити мало!
Я ще став йому казати,
Що Бог не гнївливий,
А воно менї сказало,
Що і справедливий!…”
Підступили й наші люди,
Козака питали:
А що то він із рабіном
Розмовляти мали?
— А що-ж, люди? Та Жид Жидом:
Я лиш показав ся,
А він пальцем вже до ока
Менї добирав ся.
Та мене-то не схитрити,
Знаю чого хоче;
Та йому аж два козацьких
Сунув перед очи!…
Бачить рабін, не злякає!
Повішаю! каже;
А я тебе, йому кажу,
Закопаю, враже!
А він каже: звяжу руки!
Чи чули огиду?…
А я його за то в пику:
Брешеш, вражий Жиду!…
——————
„Ґерехт” по жидівськи (з нїмецького) значить: справедливо.