Повстання анголів/XVII
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| ◀ Розділ XVI. Почережно виводить на сцену ясновиду Міру, Зефіріну та фатального Амедея і на страшному прикладі m-r Сар'єта висвітлює думку Евріпіда, що Юпітер, коли кого хоче покарати, тих позбавляє розуму | Повстання анголів пер.: Евг. Касяненко Розділ XVII Звідки довідуємось про те, як зажерливий на золото, ніби Мамона, Софар покинув свою небесну батьківщину за-ради Франції, благословенної землі Ощадности й Кредиту; тут же ще раз здибуємо доказ, що хто лишень щось посідає, — той страшиться всякої зміни |
Розділ XVIII. Де починається оповідання садівника, і перед читачем розгортається доля світу, так широко й блискуче, що до своїх поглядів викладена, як виклад всесвітньої історії Босюе є вузький і нудний ▶ |
|
Тим часом Аркадій вів непомітне трудівниче життя. Він працював в одній з друкарень на вулиці Сен-Бенуа і жив у мансарді на вулиці Муфтар. Коли його товариші вчинили страйк, він покинув робітню і присвятив себе пропаганді. Йому пощастило, і за кілька день він приєднав до партії повстання більш п'ятидесяти тисяч анголів-охоронців, що, як казала Зіта, були незадовольнені умовами свого життя і перейняті ідеями віку. Але він не мав грошей, отже й свободи, і не міг уживати свого часу на вчення синів неба так, як би хотів. Так само й князь Істар через брак грошей виготовляв менше і гірших, ніж би треба було, бомб. Звичайно, маленьких кишенькових гранат він виготовляв чимало. Він набив уже ними до верху помешкання Теофіля і що-дня розгублював їх за собою на диванах по кафе. А елегантна, середньої міри, зручна бомба, що могла б зруйнувати кілька великих будинків, коштувала від двадцяти до двадцяти п'яти тисяч франків. І князь Істар мав лишень дві такого сорту бомби. Однаково зацікавлені придбанням капіталу, Аркадій і Істар пішли вкупі вимагати фондів у славнозвісного фінансиста Макса Еверденжена, що, як усяке зна, керуе найбільшою установою кредиту у Франції і в цілому світі. Та не всяке зна, що Макс Еверденжен не походить од жінки, що він є одним з упалих анголів. А тим часом це правда. На небі він звався Софаром і доглядав скарбу Ялдабаофа, дуже ласого до золота й коштовних камінчиків. Вправляючись у своїх обов'язках, Софар занедужав на любов до багатства, а її неможливо було задовольнити в суспільстві, що не знало ні біржі, ні банку. Серце його палало огненною любов'ю до бога євреїв, кому він заховував вірність довгу низку віків. Але, придивившись з небесної височини на початку XX віку християнської ери до Франції, він побачив, що під назвою республіки ця країна являє собою плутократію і що під виглядом демократичного урядування в ній без догляду й контролі самодержавно орудує великий капітал. З того часу перебування на небі стало Софарові чистою мукою. Він почав зітхати за Францією, як за обітованою землею, і врешті, одного дня, навантаживши на себе найцінніше каміння, скільки тільки міг нести, спустився на землю та й осів у Парижі. Тут заздрий ангол і роспочав свої справи. Після втілення на його обличчю не лишилося нічого небесного; виявляючи чистий тип семіта, воно вкрилося властивими обличчям банкірів зморшками й стяглинами, що їх можна спостерегти вже на важниках золота в Кентена Матсіса. Почав він з дрібниць і мав у справах безсоромне щастя. Оженився він не з гарною жінкою і вони обидвоє могли познавати себе в своїх дітях, як у дзеркалі. Отель барона Макса Еверденжена на високостях Трокадеро пишається роскошами з обдирання цілої християнської Европи.
Барон прийняв Аркадія і князя Істара в свому робочому кабінеті, що був одною з найпростіших кімнат отелю. А тим часом стелю цього кабінету було оздоблено фрескою Тьєполо, здертою в одному з палаців Венеції, а меблями були бюро регента Філіпа Орлеанського, шахви, вітрини, картини і статуї.
Аркадій, повівши очима по стінах, запитав:
— Як це так сталося, брате мій Софаре, що ви, мавши ще серце ізраїльське, так кепсько слухаєтеся заповідей свого бога, що наказав вам: «Ви не повинні мати різьблених образів»; адже, я бачу тут Аполона роботи Гудона, Гебу Лемуена і кілька бюстів Каф'єрі. Ви, сине Божий, як Соломон у старих літах, ви мостите в своїй господі ідолів чужоземних народів: бо хто ж, як не ідоли, ця Венера Буше, цей Юпітер Рубенса, або ж ці німфи, що пензлеві Фраґонара завдячують солодощі, що ніби порічковою конфітурою наче течуть по їхніх веселих задах. А в одній цій вітрині, Софаре, ви держите патерицю св. Люї, шіссот перлин з розсипаного намиста Марії-Антуанети, імператорську мантію Карла П'ятого, різьблену Ґіберті для папи Мартіна V Колонни тіяру, Бонапартівську шаблю… Далі я вже й не знаю, що там у вас є…
— То дурниці! — озвався Макс Еверденжен.
— Любий бароне, — зауважив князь Істар. — Ви маєте навіть обручку, що Шарлємань надів був на пучку феї, і що її люде рахують утраченою… Але перейдім краще до справи. Мені й мому приятелеві потрібні гроші.
— Я думаю, — відповів Макс Еверденжен. — Гроші потрібні всякому, хоч кожному на своє. А вам вони для чого?
Князь Істар відповів коротко:
— Щоб зробити у Франції революцію.
— Революцію? — здивувався барон. — У Франції? Ну, знаєте, на це грошей я вам не дам: будьте певні.
Аркадій не сховав думки, що він сподівався на більшу щедрість і на шляхетнішу допомогу.
— Наш план,казав він, — широкий. Він обхоплює і небо і землю. Спочатку ми зробимо соціяльну революцію у Франції, в Европі і на всій планеті; після цього ми перекинемося війною в небо і встановимо й там мирну демократію. Але для того, щоб повоювати небесні фортеці, завалити Гору Господню, щоб піти штурмом на небесний Єрусалим, — потрібна велетенська армія, безліч зброї, особливі гармати і нечуваної ще сили електрофори. Ми не маємо засобів для переведення цього плану негайно ж. А революція в Европі вимагає коштів менших. От ми й наміряємося роспочати з Франції.— Ви забожеволіли, — скрикнув барон Еверденжен. — Ви божевільні дурні. Слухайте-но: Франція не потрібує вже ніяких реформ. Тут усе вже цілком досконале, викінчене й незміниме. Чуєте? — Незміниме!
І щоб надати більше сили своїй заяві, барон Еверденжен тричі стукнув кулаком по бюру Регента.
— Наші точки погляду ріжняться, — лагідно озвався Аркадій. — Я, як і князь Істар, ми гадаємо, що навпаки, — в цій країні треба змінити геть чисто все. Але чого ми будемо базікати? Занадто пізно вже. Ми прийшли говорити з вами, о брате мій Софаре, іменем п'ятисот тисяч небесних духів, готових роспочати всесвітню революцію хоч завтра.
На це барон Еверденжен обізвав гостей безмозкими пройдисвітами, вигукнув, що не дасть їм жадного су, і не стане до такої міри злочинцем і йолопом, щоб руйнувати найкращу в світі річ, ту річ, що робить землю кращою за небо — фінансовий капітал.
Він був поетом і пророком: серце його затремтіло святим ентузіязмом, коли він малював бунтівникам французьку Ощадність, чеснотливу, непорочну й чисту Ощадність, подібну до Діви з псальмів, і те, як вона в селянській спідниці йде з розлогих ланів, несучи свому любому, могутньому й пишному молодому — Кредитові — скарб свого кохання. І він показав їм, як багатий дарами свого подружжя Кредит сипле на всі народи світу могутні струмені золота, що тисячами непомітних струмочків з поважним прибутком вертаються до краю, звідки випливли спершу.
— Через Ощадність і Кредит Франція стала новим Єрусалимом, що сяє на всі народи Европи; королі землі приходять цілувати їй її рожеві ноги. А ви хочете все це зруйнувати. Святотатці й нечестивці ви, от ви хто!
Так говорив ангол фінансист. Незрима арфа акомпанувала його голосові, очі били блискавицями.
Тим часом Аркадій, недбайливо спершись на бюро Регента, розіклав перед очима барона плани земного, підземного й надземного Парижа. На них червоними хрещиками позначено було пункти, де одночасно мусили вибухнути бомби, заложені в льохи й катакомби, розсіяні по шляхах, скинуті з флотилії аеропланів. Всі фінансові установи, в тім числі й банк Еверденжена з усіма його філіями, було позначено червоними хрещиками.
Фінансист звів плечима.
— Годі! Хто ви такі? Ви нещасні волоцюги, на кого полює поліція всього світу. У вас нема й су за душею. Як же ви зможете виготовити стільки бомб?
Замісць відповіли князь Істар витяг з кишені невеличку мідну циліндру і ґречно підніс її баронові Еверденженові.
— Бачите цю дрібничку? — звернувся він. — Досить упустити її на поміст, щоб в одну мить цей великий отель з усіма його мешканцями повернути в купу димного попелу і зробити пожежу, що од неї згине весь квартал Трокадеро. Таких штучок я маю вже десять тисяч і виробляю їх що-дня більше трьох десятків.
Фінансист попрохав керуба сховати бомбу до кишені назад і миротворчим голосом заявив:
— Ось послухайтесь мене, друзі мої. Ідіть, будь ласка, робіть собі революцію на небі хоч сьогодні, а цю країну залишіть так, як вона була. Я підпишу вам чек. Ви зможете придбати всю потрібну вам для штурму небесного Єрусалима зброю.
І барон Еверденжен уже обмірковував у своїй голові роскішну справу з електрофорами та иншими військовими замовленнями.