Повстання анголів/XXVIII
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
|
Поки Моріс мав коханками жінок порядних, його поведінка не викликала жадних нарікань. Але сталося зовсім инакше, коли він почав учащати до Бушотти. Його мати, закривавши очі на його злочинні, — це правда, — але ж елегантні й потаємні звязки, тепер була скандалізована чутками, що її син одверто плутається з якоюсь співачкою. Берта, молодша сестра Моріса, знала, сидячи в манастирській школі, пригоди свого брата, і без жадного обурення росповідала про них своїм молодим подругам. Маленький Леон, кому що-йно вийшов сьомий рік, одного дня перед кількома дамами заявив своїй матері, що коли він виросте, то ожениться як Моріс. Ця пригода болюче вразила материне серце мадам Рене д'Еспарв'є.
Одночасно дуже серйозний факт господарського значіння збентежив і самого Рене д'Еспарв'є. Йому подано було векселі, підписані його прізвищем рукою його сина. Підпис не був підроблений, але бажання видати його за батьків видно було доволі яскраво; це було підроблення моральне. І з цього факту походило, що Моріс жив безладно, запозичувався і міг наробити ріжних непристойностей. З приводу цього батько родини пішов радитися з матір'ю; умовилися, що він суворо вичитає синові і говоритиме цілком твердо, мати ж явиться через кілька хвилин, сумна й тиха, умовляти роздратованого батька не дуже на сина гніватися. Виробивши цей план, Рене д'Еспарв'є на ранок другого дня наказав покликати свого сина до кабінету. Для більшої поважности він надів свій редингот, що дало Морісові помітити, що розмова має бути серйозною. Голова родини, трохи зблідши, невпевненим голосом (він був не дуже сміливий) заявив, що йому не сила довше терпіти безладне життя свого сина і що він вимагає негайної й повної його зміни. Годі вже роспутничати, запозичатися та водити кепську компанію, треба братися за роботу, ставати порядною людиною, підтримувати порядні знайомства.
Моріс охоче відповів би свому батькові, що, властиво кажучи, закинув йому справедливі докори, з належною синові пошаною. Але, на нещастя, Моріс був так само не з дуже сміливих, а надягнений Рене д'Еспарв'є редингот, підкреслюючи міць родинної влади, наче б виключав усяку можливість сердечности в розмові. Моріс ніяково мовчав, а ця мовчанка збоку здавалася зухвальством. І вона змусила добродія д'Еспарв'є повторити свої докори, та ще й у значно суворішій формі. Він витяг шухлядку свого історичного бюра (що на ньому Алєксандр д'Еспарв'є писав свій Нарис про громадські й релігійні установи народів) і взяв звідти підписані Морісом векселі.
— Чи ти знаєш, дитино моя, — сказав він, — що ти допустився справжнього шахрайства? Щоб спокутувати таку тяжку провину…
В цю хвилину по умові явилася мадам Рене д'Еспарв'є; на ній було вбрання, наче б вона замірялася йти в гості. Вона мала одіграти ролю ангола мира, але, на жаль не мала ні його вигляду ні вдачі. Вона була сумна й сувора. Моріс визнавав її за джерело всіх звичайних і потрібних людині чеснот. Він любив і шанував свою матір. Він любив її ще дужче з обов'язку ніж з прихильности, і його повага до неї трималася більше звичкою, ніж почуттям. Мадам Рене д'Еспарв'є мала червоні прищі на обличчю, а як їй хотілося мати на хатньому судовищу вигідний вигляд, то вона спудрувалася, через що її обличчя нагадувало малину в цукрі. Мавши добрий смак, Моріс не міг заборонити собі думку, що вона негарна, трохи навіть бридка. Він, отже, кепсько поставився до неї і коли вона повторила батькові докори та ще й нових зі свого боку додала, блудний син одвернувся од неї, ховаючи своє роздратоване обличчя.
А вона все вела далі:
— Твоя тітка Сен-Фен зустріла тебе на вулиці в такому прикрому товаристві, що не схотіла навіть поздоровкатися з тобою.
Тут Моріс спалахнув.
— Моя тітка Сен-Фен! Чи ж я можу її скандалізувати? Адже весь світ зна, що вона сама загрузла в роспусті аж по самісіньку шию. І тепер ця стара облудниця…
Він спинився, несподівано помітивши на обличчю батька ще більше горя, ніж обурення. Моріс докоряв собі за ці слова як за злочинство і не міг зрозуміти, як вони вихопилися йому з язика. І він уже готовий був зі слізьми впасти на коліна, благаючи пробачення, коли його мати, звівши очі до стелі, зітхнула:
— І чим це я завинила Богові, що він дав мені привести таку грішну дитину!
Вражений цією ненатуральною та смішною, як йому здалося, фразою ніби ударом руки, Моріс в одну мить од гіркого каяття переступив до прекрасної гордости злочинства. Його потужно опанувало бунтівниче зухвальство і він одним духом проказав такі слова, яких мати ніколи не повинна була почути од сина.
— Знаєте, що я вам скажу, мамо? — Перше ніж забороняти мені зустрічатися з талановитою і не ласою до грошей ліричною артисткою, ви б краще навчили мою старшу сестру, мадам Маржі, щоб вона не ходила на людях і до театру з ганебним і огидним пройдисвітом, своїм коханцем. Вам би слід було також доглядати за моєю сестричкою Жанною, що міняючи руку, пише соромітницькі листи, прикидується, ніби знаходить їх у себе в молитовнику і з уданою непорочністю передає їх вам, щоб занепокоїти й запаморочити вас. Не погано було б також заборонити мому братикові Лєонові витрачати, бувши сьоми літ віку, останні сили над мадемуазель Капораль; і можна було б сказати вашій покоївці…
— Прошу вас вийти, добродію, — перебив його нарешті білий од гніву Рене д'Еспарв'є, вказуючи тремтючим пальцем на двері. — Я виганяю вас із цього дому!