Подорож довкола землї в 80 днях/V

Матеріал з Вікіджерел
Подорож довкола землї в 80 днях
Юлїй Верне
пер.: А. Б.

V. На біржи лондоньскій появляє ся новий вартістний папір
Львів: накладом Руського товариства педагогічного, 1895
V.
 
На біржи лондоньскій появляє ся новий вартістний папір.
 

Пан Фоґ, виїзджаючи з Лондона, і не догадував ся, якого заколоту наробить єго подорож. Вість про заклад розійшла ся насамперед в клюбі реформи і визвала між членами сего поважного товариства сильне зворушенє, котре з клюбу перенесли репортери до праси, а з праси розширило ся оно на цїлу публику Лондона і Великої Британїї.

Справу подорожи довкола землї пояснювано, обговорювано і розбирано так пристрастно і горячо, як би тут розходило ся о яке нове питанє алябамске[1]. Одні стояли по сторонї Пилипа Фоґа, другі — а тих було в короткім часї богато більше — стояли против него. Об'їхати землю дїйстно, не в теориї, на папері, в такім короткім часї, при помочи тогдїшних средств комунїкацийних, було не лише неможливо, але й немислимо!

„Таймс“, „Стандард“, „Івнінґ-Стар“, „Морнінґ-Кронікль“ і двацять иньших найперших часописий заявило ся против Фоґа. Лише „Делї Телєґраф“ троха єго підпирав. Взагалї уважали всї Пилипа Фоґа божевільним, або дураком, а єго товаришам з клюбу реформи роблено загально закиди, що пристали на такий заклад, котрий вказує на слабість ума того, що єго викликав.

Появили ся дуже пристрастні, але льоґічно писані статї про сю справу. Як звістно інтересують ся в Анґлїї всїм, що дотикає ґеоґрафії. Отже не було такого читателя, до якої б верстви він не належав, котрий не читав би жадно всего, що писало ся про Пилипа Фоґа.

В перших днях стояло по єго сторонї кілька сьмілих осіб — особливо женщин, тим більше, що „Нова Ілюстрация Лондоньска“ помістила єго портрет, зроблений після найденої фотоґрафїї в архиві клюбу реформи. Деякі джентельмени говорили відважно: „Овва! що тут великого? Нераз лучають ся незвичайні річи!“ То були переважно читателї „Делї Телєґрафу“. Але вскорі помічено, що навіть ся часопись почала тратити свою певність.

І дїйстно дня 7. жотня появила ся в Вістнику королївского ґеоґрафічного товариства довга статя, що розбирала справу з ріжних боків і вказувала ясно на безосновність підприємства. Після сеї статї стояло все на перепонї подорожному, перешкоди, що зависїли від людий і від природи річий. Єсли намір мав удати ся, то мусїли би дивно годити ся години приїзду і від'їзду; але такої згідности не було і не могло бути. Строго взявши, не можна навіть в Европі, де шляхи зелїзничі розмірно малі, числити на певно на приїзд і від'їзд поїздів; а щож доперва, єсли має ся їхати три днї півперек Індий, або сїм днїв півперек Сполучених Держав: чиж можна тут полагати на точности таких непевних доріг? І не промавляли против Пилипа Фоґа різні пригоди, як: всякі нещастя і пригоди на зелїзници, непогода, замети снїгові? Чиж не був він в зимі на корабли виставлений на поталу вітрів і мрак? Чиж то рідко лучає ся, що найлїпші заморскі кораблї вітрильні припізнюють ся о один або два днї? А тут могло одно лише припізненє вистати, щоби цїлий ланьцюх получень безповоротно розірвати. Єсли Пилип Фоґ спізнить ся лише о кілька годин до від'їзду якого корабля, то мусить ждати на слїдуючий, а тогдї цїла єго подорож без сумнїву небезпечно припізнить ся.

Статя викликала великий розголос. Майже всї часописи перепечатали єї і акциї Пилипа Фоґа упали дуже низько.

В перших днях по від'їздї сего джентельмена пороблено значні заклади на удачу єго подорожи. Як звістно, грають в Анґлїї заклади велику ролю: ті що закладають ся розумнїйші і значнїйші люди, як грачі. Охота закладати ся лежить вже в крови Анґлїйця. Отже закладали ся о великі суми не лише різні члени клюбу реформи за або против Пилипа Фоґа, але сей рух обхопив також і загал публики. Пилипа Фоґа записано як якого коня на перегонах. З тої нагоди зроблено навіть вартістний папір і записано єго зараз на лондоньскій біржи. Жадано і подавано папір „Пилип Фоґ“ за готівку або на рати і роблено сьвітлі інтереси. Але пять днїв по єго від'їздї, по статї в Вістнику ґеоґрафічного товариства подаж стала частїйша. Пилип Фоґ упадав. Подавано папір пачками і коли з початку куповано по пять а відтак по десять штук разом, то теперь куповано їх лише по двацять, пятьдесять а де далї й по сто штук, за ту саму цїну.

Лише один одинокий сторонник остав єму вірний, а то старий, зломаний гістцем льорд Ельбермель. Сей поважаний джентельмен, прикований недугою до свого фотелю, віддав би був і цїлий свій маєток, коби лише зміг об'їхати землю, хоч би й в десяти роках, і він заложив ся о пять тисячів фунтів в користь Пилипа Фоґа. А коли єму доказувано, що цїлий намір Фоґа не лише дурний, але й безхосенний, то він звичайно відповідав: „Єсли ся річ можлива, то все таки добре, що зробить єї перший Анґлїєць“.

Вкінци дійшло до того, що сторонників Пилипа Фоґа ставало що раз менше; кождий приступав — і не без причини — до єго противників; папір брали вже лиш по сто пятьдесять і по двіста за один, а коди сїм днїв по єго від'їздї лучила ся ще й цїлком несподївана пригода, перестали єго брати зовсїм.

Того дня, о девятій годинї вечером, одержав директор полїциї в Лондонї таку телєґраму:

„Суез — Лондон. 

Рован, директор полїциї, головна управа, площа Шкотска.

Їду за слїдом банкового злодїя Пилипа Фоґа. Вишлїть сейчас наказ увязненя до Бомбаю.

Фікс, тайний аґент.“ 

Ся депеша зробила своє. Честний джентельмен уступив місце банковому злодїєви. Оглянено єго фотоґрафію переховану в клюбі реформи. Відповідала точка в точку судовому описови злодїя. Розважено невияснене істнованє Пилипа Фоґа, єго відлюдне житє, єго наглий від'їзд і здавало ся, що сей чоловік, під покривкою подорожи довкола землї і глупого закладу, не мав иньшого наміру, як утечи перед аґентами анґлїйскої полїциї.

——————

  1. Питанє алябамске, се спір між Анґлїєю а Сполученими державами північної Америки, названий від корабля „Алабама“. Розходило ся тут о те, що підчас домашної війни в Сполучених Державах (1861–65 р.) богато кораблїв полудневих Держав вибудованих в Анґлїї (між ними „Алабама“) робили шкоду північним Державам під анґлїйскими знаками, за що відтак Сполучені Держави зажадали від Анґлїї відшкодованя. Справа тягнула ся кілька лїт, аж вкінци 1872 р. признано Сполученим Державам 33 мілїонів зр. відшкодованя від Анґлїї.