Подорож довкола землї в 80 днях/XXII
| ◀ XXI. Начальник „Танкадери“ в небезпечности утратити двіста фунтів нагороди | Подорож довкола землї в 80 днях пер.: А. Б. XXII. Паспарту пересьвідчує ся, що навіть у антиподів добре мати гроші в кишени |
XXIII. Паспарту дістає незвичайно довгий ніс ▶ |
|
Карнатік виїхав з Гонґ-Конґ дня 7. падолиста о пів до семої вечером і пустив ся цїлою парою в сторону Япана. Корабель був набитий товарами і подорожними. Дві комнатки на задї корабля були не заняті. Були, се як раз ті, що задержено на рахунок Пилипа Фоґа.
Другого дня рано могли подорожні не без зачудованя замітити, як якийсь чоловік з тупим поглядом, з розкуйовдженим волосєм, вийшов заточуючи ся з передїлки другої кляси і сїв на однім бальку.
Тим подорожним не був нїхто иньший лише — Паспарту. Послухаймо, що єму лучило ся.
Кілька хвиль потім як Фікс вийшов з шинку, піднесли Паспартута два послугачі і положили на ліжку призначенім для курцїв. Але вже по трех годинах пробудив ся Паспарту, бо одна гадка непокоїла єго і він боров ся як міг против наркотика. Гадка, що не виповнив обовязку перемогла ошоломленє. Злїз з ложа пяниць та хитаючи ся і держачи ся стїн вийшов вкінци з шинку. Він падав і знов вставав та немов інстинктом ведений біг до пристани і кричав як через сон: Карнатік! Карнатік!Недалеко від берега стояв парохід, готовий до від'їзду. Паспарту мав лише кілька кроків до него. Він кинув ся на зводжений міст, вбіг на поклад і упав мов мертвий в хвили, коли вже Карнатік підносив якор.
Кількох моряків, що звикли вже до таких пригод, занесли бідного Француза до каюти другої кляси і Паспарту пробудив ся аж на другий день рано, о 150 миль від хиньского берега.
Отсе й причина, що Паспарту появив ся сего рана на помостї Карнатіка і повною грудю вдихав осьвіжуючий подух морского воздуха. Сей воздух отверезив єго і він став збирати свої гадки, але якось не міг дійти з ними до ладу. Вкінци пригадав собі на вчерашну пригоду, на оповіданє Фікса, на шинок.
— Очевидно, — говорив сам до себе, — я був мертвецки пяний! Що скаже на се пан Фоґ? На всякий спосіб я не спізнив ся на корабель, а се найважнїйше.
Коли відтак погадав о Фіксї, сказав до себе:
— Що-до него то маю надїю, що ми позбули ся єго раз на завсїгди; він не сьмів би по тім, до чого мене намовляв, їхати разом з нами на Карнатіку. Аґент полїцийний, детектив слїдить мого пана задля крадежи в анґлїйскім банку!… Гов! пан Фоґ такий злодїй, як я убійник!
Чи Паспарту мав звірити ся з тими річами свому панови? Чи годило ся повідомити єго про ролю, яку відгравав Фікс в цїлій тій справі? Чи не лїпше ждати аж приїде до Лондона і там єму сказати, що аґент центральної полїциї слїдив за ним довкола землї, а відтак з ним разом насьміяти ся з того? Певне, що так! Однако на кождий случай треба би над тим подумати. Найпильнїйшою річию на тепер було віднайти пана Фоґа і просити єго о прощенє за такий неприличний поступок.Отже Паспарту встав, а що корабель при сильних филях дуже холибав ся, то добрий хлопчище, що не міг ще гаразд держати ся на ногах, дістав ся лише з трудом на зад корабля.
На помостї не побачив нїкого, хто був би подібний до єго пана або до панї Ауди
— Нїчого не вадить, — сказав, — панї Ауда ще спить о тій годинї, а пан Фоґ найшов собі як звичайно якогось грача до віста.
З такими гадками війшов Паспарту до сальона, але пана Фоґа там не було. Не лишало ся нїчого иньшого, як спитати контрольора. Контрольор відповів єму, що не знає нїякого подорожного того імени.
— Звинїть, — сказав скоро Паспарту, — тут розходить ся о високого, холоднокровного джентельмена, що мало удїляє ся товариству. Він їде з молодою женщиною…
— На корабли нема нїякої молодої женщини, — відповів контрольор. — Впрочім ось вам спис подорожних. З него можете довідатись.
Паспарту переглянув спис… В нїм не було імени єго пана. Він став немов приголомшений, та нараз прошибла єго якась гадка.
— А! — скрикнув, — то я на Карнатіку?
— Так, — відповів контрольор.
— В дорозї до Йокогами?
— Очевидно.
Паспарту побоював ся хвильку, що помилив ся що-до корабля. Але зараз пересьвідчив ся, що він дїйсно на Карнатіку та що на нїм нема єго пана.
Поблїдлий, упав на фотель немов громом ражений. Нагле роз'яснило ся єму все. Пригадав собі, що приспішено від'їзд Карнатіка, що він повинен був донести про се свому панови, а не донїс! Отже з єго вини пан Фоґ і панї Ауда спізнили ся на корабель!
Так, се була єго вина, але ще більше сего зрадника, що умисне упоїв єго, щоби лише розлучити єго з паном! Бо тепер вже зміркував підступ інспектора полїциї. Отже пан Фоґ був певне зруйнований, задержаний, а може й увязнений… На сю гадку рвав собі Паспарту волосє. Ех! єслиб так Фікс попав коли в єго руки, тодїб він з ним розмовив ся.
Вкінци коли минуло перше оголомшенє, відзискав Паспарту холоднокровність і став роздумувати над своїм положенєм. Певна річ, що було оно незавидне. Француз був в дорозї до Япана. Був певний, що там приїде, але як звідтам верне, коли в кишени були пустки? Не мав нї одного шілїнґа нї одного пенні! Однако дорогу і їду для него заплачено з гори. Отже мав пять або шість днїв часу, щоби на щось рішити ся. Як він в тій дорозї їв і пив можна собі уявити, коли подумати, що їв і пив за себе, за пана Фоґа і паню Ауду.
Дня 13 рано причалив Карнатік до йокогамскої пристани.
Ся точка єсть важною місцевостю на Тихім Океанї; там задержують ся для випочинку всїлякі кораблї почтові і особові, що ходять між Північною Америкою, Хинами, Япаном і Маляйскими островами. Йокогама лежить над тим самим заливом що й Єддо, недалеко від сего величезного міста, другої столицї япаньского цїсарства, колись столицї тайкуна, від часу істнованя того цивільного цїсаря і єсть суперничкою міста Меако, великого го́рода, в котрім мешкає мікадо, духовний цїсар Япанцїв, що — після них — походить від богів.Карнатік станув коло берега Йокогами зараз при валї і при цлових маґазинах посеред численних кораблїв усїх країв.
Паспарту не був цїлком одушевлений, коли вступив на сю так цїкаву землю синів сонця[1]. Єму не лишало ся нїчого иньшого, як поручити свою долю случаєви і пустити ся на ослїп улицями міста.
Спершу попав в чисто европейске місто, з низькими домами та верандами на гарних стовпах. Ся дїльниця займала своїми улицями, площами, доками, складами цїлий простір, почавши від кінчини „Мира“, аж до ріки. Тут як в Гонґ-Конґ або в Калькутї снувала ся товпа людий всїляких рас: Американцї, Анґлїйцї, Хинцї, Голяндцї, всї купцї готові все купувати і все продавати, а між котрими наш Француз був такий чужий, як колиб попав ся де між Готентотів полудневої Африки.
Паспарту мав вправдї один ратунок: т. є. представити ся францускому або анґлїйскому консулеви в Йокогамі, але єму не хотїло ся розповідати свою історию, так тїсно сполучену з істориєю пана Фоґа і длятого він рішив ся вичерпати насамперед всї можливі средства заки пішов би просити помочи консулїв.
Отже коли перебіг дїльницю европейску і не найшов нїякого занятя, війшов до дїльницї япаньскої та постановив собі в остаточнім случаю іти аж до Єддо.
Часть Йокогами, замешкана тубольцями, називає ся Бентен, після імени одної богинї моря, котру почитають на поблизьких островах. Там можна було бачити чудесні алеї ялиць, кедрів, сьвяті ворота чудацкої будови, мости покладені поміж тростину бамбусову, храми стоячі в мелянхолїчній тїни відвічних кедрів, доми бонзів, де плекали ся будийскі сьвященики і віроісповідники Конфуція, улицї без кінця, де можна було бачити цїлі купи дїтий з рожевою шкірою і червоними лицями, а котрі можна було взяти за кукли вирізані в якій япаньскій фабрицї. Сї дїти бавили ся з маленькими пудлями о коротких ногах і з жовтавими котами, безхвостими і надто пещеними.
По улицях крутили ся як муравлї безнастанно тут і там бонзи (сьвященики), що переходили процесиями і били в свої монотонні бубни, якунїни т. є. офіцири полїцийні і цлові, в кінчастих лякированих капелюхах, з двома шаблями при боцї, вояки одїті в голубі вовняні материї з білими смугами і уоружені рушницями вітровими; ґардисти мікада в шовкових, мішковатих кафтанах, в зелїзних сорочках і множество иньших войскових всякого рода, бо в Япанї поважають званє воєнне о стілько, о скілько погорджують ним в Хинах. Відтак жебраки, богомільцї в довгих одежах, звичайні особи цивільні з пригладженим, чорним як гебан волосєм, з великою головою, довгим станом, тонкими ногами, середного росту, барвистою шкірою почавши від темної, мідяної краски, аж до матово-білої, але нїколи жовтої як у Хинцїв, від котрих Япанцї цїлковито відріжнюють ся. Вкінци поміж повозами, палянкинами, кіньми, послугачами, тачками критими, „норимонами“ з лакированими стїнами, мягкими „канґосами“ — дїйстними лєктиками з бамбуса, можна було бачити переходячі дрібним кроком женщини з малими ніжками, в бавовняних черевиках, соломяних сандалах або деревляних ходаках. Они не були гарні; мали вузкі очи, запалі груди, почорнені зуби, після тодїшної япаньскої моди, але носили принадно народний убір т. зв. „кірімон“, род довгої свити з шовковою перепаскою, звязаною на задї в величезний, чудацкий вузол.
Паспарту проходжував ся кілька годин серед тої пестрої товпи та приглядав ся не менше інтересним і богатим склепам та базарам, де розложено всї вироби япаньского золотництва, гостинницями прикрашеним хоруговками, фляґами, до котрих, на жаль, не міг війти — і тим чайним домам, де пє ся чарками теплу воду, пахучу, з лікером „сакі“ вироблюваним з ферментованого рижу і тим вигідним тютюневим складам, де курять дуже добрий тютюн а не опіюм, котрого в Япанї майже не знають.
Відтак вийшов Паспарту на поля зарослі величезними ланами рижу. Тут розвивали ся ще серед цьвітів, яснїючих своїми послїдними красками чудесні камелїї, що вирастали не лише понад корчі, але навіть понад дерева, дальше: вишнї, сливки, яблінки огороджені бамбусовими плотами, котрі тубольцї плекають радше для їх цьвіту як для овочів, а котрих боронять перед клювами воробцїв, голубів, круків і иньших крилатих їдунів якісь страхопуди і скрипучі калатавки. Тут гнїздять ся на великаньских кедрах великі орли, чаплї ховають ся під мелянхолїчні віти плачучої верби, всюди лїтають ворони, качки, яструби, дикі гуси і журавлї, від Япанцїв незвичайно почитані.
Блукаючи цїлий день без їди, почув Паспарту сильний голод, мимо того, що опускаючи Карнатік їв при снїданю як можна було найбільше. Він добре замітив, що у япаньских різників не було цїлком баранини, козини і вепровини, а що знав, що тут не вільно бити волів, бо они призначені виключно для потреб рільництва, то заключав з того, що в Япанї дуже тяжко о мясо. В тім не помиляв ся, але єго жолудок згодивсь би був охотно і на дичину, дріб або риби, котрими Япанцї майже виключно живлять ся крім страв з рижу. Але головою муру не пробєш, то й Паспарту поневоли мусїв відложити заходи о їду до другого дня.
Надійшла ніч. Паспарту повертав до дїльницї тубольцїв і блукав улицями серед найріжнїйших лїхтарень та приглядав ся громадкам скакунів, що показували свої чародїйні штуки і звіздочотам, котрі збирали під голим небом товпи людий довкола своїх телескопів вимірених на звізди. Відтак прийшов знов до пристани, що сияла блеском огнїв, порозкладаних рибаками, яко примана на рибу.
Вкінци опустїли улицї. Появили ся патролї якунїнів. Ті офіцири в своїх блескучих мундурах, окружені дружиною, подабали на амбасадорів і Паспарту повтаряв жартом за кождим разом, коли стрітив таку патролю:
— Ну, слава Богу! ще одно япаньске посольство вибирає ся до Европи.
——————
- ↑ Япанцї і Хинцї називають себе синами сонця, а свої держави небесними царствами.