Подорож довкола землї в 80 днях/XXXIII
| ◀ XXXII. Пилип Фоґ боре ся з перепонами | Подорож довкола землї в 80 днях пер.: А. Б. XXXIII. Пилип Фоґ на висотї своєї задачі |
XXXIV. Фікс дістає заслужену нагороду ▶ |
|
Годину опісля минула „Генриєта“ морску лїхтарню, що стоїть при в'їздї до Гедзена, об'їхала кінчину Сенді-Гук і опинила ся на отвертім мори.
Цїлий сей день держав ся парохід берега острова Льонґ-Айлєнд і від морскої лїхтарнї Файр-Айлєнд їхав скоро на всхід.
На другий день, 13. грудня в полудне, вийшов на поміст якийсь чоловік, щоби означити положенє корабля. Се певне мусить бути капітан Спіді. Однако нї! Се був Пилип Фоґ!
Капітана Спіді просто замкнено в єго каютї і там він кляв та верещав з дуже оправданої причини. Все стало ся в дуже простий спосіб.
Пилип Фоґ хотїв їхати до Лїверпуля, капітан не хотїв. Отже Фоґ згодив ся на їзду до Бордо, але від трийцятьох годин, як він всїв на парохід, єго банкноти так добре промовили до серця зложеної з ріжних людий залоги корабля, що всї: моряки, машинїсти, служба, станули по єго сторонї против капітана Спіді, тим більше, що капітан дуже зле обходив ся з своїми людьми. Длятого став Пилип Фоґ командантом корабля на місце Андрія Спіді і длятого сидїв капітан в запертї а „Генриєта“ прямувала до Лїверпуля. Колиж було придивити ся пану Фоґови, як він поводив ся на новім своїм становищи, то кождому ставало ясно, що він колись мусїв бути моряком.
Як цїла справа скінчить ся, нїхто не знав. Однако панї Ауда була все чогось неспокійна, хоч сего нїкому не говорила. Фікс просто здурнїв, коли побачив, що стало ся, Паспартутови-ж цїла пригода незвичайно подобала ся.
„Одинайцять до дванайцять миль“, говорив капітан Спіді і дійстно так скоро плила „Генриєта“.
Отже єсли би на мори не було бурі, єсли би вітер не змінив ся, єсли дальше не лучилось би нїяке нещастє машинї або кораблеви: то можна було надїяти ся, що „Генриєта“ переїде 3000 миль до Лїверпуля в тих девятьох днях від 12. до 21. грудня. Однако вже по приїздї до Лїверпуля могла цїла справа змінити ся в некористь пана Фоґа, а то просто з причини Фікса і анґлїйского банку.
В перших днях ішла їзда знаменито. Море не було надто збурене, вітер віяв майже на північний всхід, вітрила були розпущені і „Генриєта“ бігла по водї як правдивий почтовий корабель.
Паспарту був одушевлений послїдним поступком свого пана. Він так тїшив ся, бігав і скакав, що моряки не могли надивувати ся єго зручности. Єго веселість заразила їх всїх. Він забув на всї небезпечности і негоди подорожи і гадав лише о скорім приїздї до Лондона та нетерпеливо єго дожидав. Лише з Фіксом не говорив анї слова.
Фікс знов не міг вже нїчого піймити. „Генриєта“ завойована, залога перекуплена, Фоґ знаменитий моряк — се все переходило єго понятє. Хоч впрочім все можливе, бо чиж не міг сей джентельмен, що вкрав з банку пятьдесять пять тисячів фунтів, украсти також і корабель? А до сего припущеня приходило у Фікса ще й підозрінє, що „Генриєта“ під проводом Фоґа цїлком не їде до Лїверпуля, лише в якесь таке місце, де сей злодїй і морский розбійник буде цїлком безпечний. Аґент став вже тепер на правду жалувати, що вмішав ся до тої справи.
Капітан Спіді кидав ся в своїй каюті як скажений і Паспарту, що мусїв єму їду доносити, поводив ся з найбільшою обережностию, помимо того що був сильний як медвідь.
Тринайцятого грудня минув парохід небезпечну лавку Ново-Фунляндиї. Ся окрестність дуже небезпечна, особливо в зимі, коли панують в нїй незвичайно часті мраки і страшні вітри. Від попередного вечера спадав баромерт і вказував на скору зміну воздуха. І дїйстно змінила ся в ночи температура, сильно постуденїло і рівночасно вітер обернув ся на полудневий всхід.
Ся обставина дуже спиняла їзду і пан Фоґ, щоби не збити ся з дороги, мусїв звинути вітрила і подвоїти пару в кітлах. Мимо того їхав вже корабель поволїйше, бо сильні филї били против него. Згодом перемінив ся вітер на оркан і можна було передвидїти, що „Генриєта“ не зможе посувати ся против розбуханих филь.
Так само як небо захмурило ся і Паспартутове лице і цїлі два днї перевів Француз в смертельній тревозї. Але Пилип Фоґ був відважний моряк, умів ставити чоло морю, та держав ся все одного напряму. Єсли „Генриєта“ не могла переплисти поверх филь, то перебивала їх, так що они заливали цїлий поміст. Часом підносили филї задну часть корабля на кілька метрів, тодї й шруба потопала у водї, але корабель біг все наперед.
Однако вітер не був такий сильний як надїяно ся, хоч віяв дуже прикро з північного всходу і не дозволяв розвісити вітрил. А се дуже шкодило їздї, бо не можна було помогти парі.Шіснайцатого грудня минуло вже 75 днїв від виїзду з Лондона. „Генриєта“ ще надто не припізнила ся. Переїхала майже половину дороги через Атлянтийский океан і то дороги найгіршої. В лїтї можна було ручити за поводженє, але в зимі було трохи инакше. Паспарту не відзивав ся, однако надїяв ся повної удачі, бо єсли би навіть завів вітер то він числив на пару.
Сего дня вийшов машинїст на поміст, підійшов до пана Фоґа і став з ним живо розмовляти.
Паспарту, не знати длячого — може задля якогось лихого причутя — дуже занепокоїв ся. Він був би не знати що дав, щоби лише почути, що говорило ся. Однако похопив таки кілька слів а між иньшими й се як єго пан говорив:
— Чи певно так, як ви кажете?
— Цїлком певно, пане, — відповів машинїст. — Уважайте, що ми вже від виїзду палимо у всїх печах і хоч вугля було досить, щоби при слабій парі заїхати до Бордо, то однако єго не вистане, щоби при найсильнїйшій парі дістати ся до Лїверпуля.
— Я вже сему зараджу, — відповів пан Фоґ.
Паспарту все зрозумів. Він незвичайно напудив ся.
Не ставало вугля!
— Ну, єсли мій пан дасть і сему раду, — погадав собі, — то з него славний чоловік!
І скоро лише зійшов ся з Фіксом, не міг здержати ся, щоби не повідомити єго о тім, що чув.
— Отже ви гадаєте, що ми їдемо до Лїверпуля? — спитав Фікс.
— Очевидно!
— От дурненький! — відповів аґент, стиснувши рамена.Паспарту, не порозумівши добре, що Фікс хотїв тим сказати, ладив ся вже остро єму відповісти, але здержав ся; він погадав собі, що нещастний аґент мусить дуже гризти ся: він же незвичайно завів ся, уявив собі, що Фоґ злодїй і гнав ся за ним довкола землї, а тепер зі встидом пересьвідчує ся, що так не єсть.
А щож наміряв тепер зробити Пилип Фоґ? Сего не можна було знати, однако здавало ся, що флєґматичний джентельмен найшов якусь раду, бо ще того самого вечера велїв прикликати машинїста і сказав:
— Палїть як можна найсильнїйше і їдьте дальше, доки стане вугля!
Таким чином плив корабель повною парою, але по двох днях, 18 грудня, заявив машинїст, що вже сего дня вийде вуглє.
— Не треба огня зменшувати! — відповів пан Фоґ.
Того самого дня в полудне, означивши положенє корабля, велїв Фоґ Паспартутови привести до себе капітана Спіді. Честному Французови здавало ся, немов би він мав випускати якого тигра з клїтки і сходячи до єго каюти говорив сам до себе:
— О, то він буде лютий!
Дїйстно по кількох мінутах вибіг на поміст корабля з проклонами і криком капітан Спіді. В сїй хвили подабав він на бомбу, що туй-туй має пукнути.
— Де ми? — були єго перші слова.
— Де ми? — крикнув ще раз охриплим голосом, а гнїв трохи єго не задавив.
— Сїмсот сїмдесять миль від Лїверпуля, — відповів пан Фоґ цїлком спокійно.
— Розбійники! — кричав Андрій Спіді.— Я велїв вас кликати, пане…
— Морский розбишако!
— .... щоби вас просити, — говорив дальше Пилип Фоґ, — продати менї ваш корабель.
— Нї, до сто чортів, нї!
— Я мушу єго спалити.
— Мій корабель спалити!
— Так, бодай верхню часть, бо не стало вугля.
— Він хоче мій корабель палити! — кричав капітан Спіді, що ледве міг ще поодинокі звуки вимовляти. — Мій корабель коштує пятьдесять тисячів доларів!
— Тут маєте шістьдесять тисячів, — відповів Пилип Фоґ і наставив капітанови пачку банкнотів.
Ті слова зробили на Андрію Спідім чудесний вплив. Впрочім кождий Американець дізнає на вид шістьдесятьох тисячів долярів якогось зворушеня. Капітан забув в одній хвили на гнїв, на свій арешт, словом на всї кривди які єму заподїяв Фоґ. Єго корабель мав вже двайцать лїт, а тепер нагле може статись для него ще копальнею золота.
— Але кадовб лишить ся для мене, — відозвав ся вже незвичайно лагідним голосом.
— Так! зелїзний кадоб і машина. Згода? — питав пан Фоґ.
— Згода!
І Андрій Спіді взяв банкноти, перечислив їх і сховав до кишенї.
Паспарту поблїд, Фікс трохи не умер. Фоґ видав вже до двайцять тисячів фунтів а до того даровує ще кадовб і машину, т. є. майже все, що корабель варта. Правда в банку пропало пятьдесять пять тисячів, але все таки Фоґ незвичайно розтрачував гроші.Коли вже Андрій Спіді сховав гроші до кишенї, сказав пан Фоґ:
— Щоби не було вам дивно, длячого так поступаю, то скажу вам, що вели не буду 21. грудня о осьмій годинї і сорок пять мінут в Лондонї, то програю двайцять тисяч фунтів.
— А я зробив сьвітлий інтерес, — кликнув урядований Спіді, — маю що найменше сорок тисяч долярів чистого зиску.
По хвили відозвав ся спокійнїйше:
— Знаєте, що? капітане?…
— Фоґ.
— Капітане Фоґ, ви дїйстно подабаєте на американьского Єнкі.
По тій сумнївній похвалї відступив ся а Пилип Фоґ спитав:
— Отже тепер корабель належить до мене?
— Очевидно, від щогли аж до самого споду; розуміє ся дерево!
— Добре. Рубайте-ж тепер внутрішну обставу і палїть.
Можна собі представити, кілько мусїло згоріти сего сухого дерева, щоби пару удержати в достаточній силї. Сего дня згоріла задня часть помоста, каюти і мешканя.
На другий день, 19. грудня, спалено щогли і півперечні бальки. Обслуга руйнувала корабель незвичайно охочо, а Паспарту з топором і пилкою в руках працював за десятьох.
Слїдуючого дня, 20. грудня, спалено поруче, долїшну часть корабля і більшу половину помоста.
Але за те побачено пополудни ірляндский берег і морску лїхтарню в Фестнет.Мимо того був корабель о десятій годинї вечером ледве против міста Кінстовна. Пилипови Фоґови лишало ся всего двайцять чотири години часу на цїлу дорогу до Лондона, а тут потребувала лише „Генриєта“ двайцять чотири годин, щоби доїхати до Лїверпуля, навіть єсли-б їхала повною парою. А пари мусїло вкінци Пилипови Фоґови не стати, бо не було вже дерева!
— Пане, — відозвав ся капітан Спіді, що тепер вже нї до чого не дивив ся, — менї вас справдї жаль. Все іде вам на перекір! Ми лише перед Кінстовном.
— Так се місто, де видко он-ту лїхтарню, се Кінстовн? — спитав пан Фоґ.
— Кінстовн.
— Чи можна заїхати до пристани?
— Хиба за три години; аж в часї припливу моря.
— То й ждїм! — спокійно відповів пан Фоґ, не зраджуючи найменьшим рухом, що хоче своєю рішучостию ще раз побороти перепону.
Кінстовн се пристань на ірляндскім побережи, де кораблї, що пливуть з Сполучених Держав віддають в переїздї листову почту. Сї листи перевозять ся зараз поспішними поїздами, що заєдно стоять готові до дороги, до Дублїна. З Дублїна перевозять їх найскорійші пароходи до Лїверпуля і таким чином приходять они до Анґлїї о дванайцять годин скорше від найлїпших заморских кораблїв.
Тих дванайцять годин, зискуваних американьским курієром, задумав використати і Пилип Фоґ. Замість приїхати до Лїверпуля на „Генриєтї“ аж завтра вечером був би він там вже в полудне і в той спосіб мав би ще час приїхати до Лондона перед осьмою годиною.Около першої години рано в'їхала „Генриєта“ з припливом моря до пристани в Кінстовн і Пилип Фоґ попращавши капітана Спіді, лишив єго на корабли, що помимо знищеня вартував все ще яких трийцять тисяч долярів.
Подорожні переїхали зараз на берег. В сїй хвили, коли висїдали з човна почув Фікс якусь дику охоту арештувати пана Фоґа. Однако він сего не зробив. Чому? Чи може набрав лїпшого понятя о нїм? чи вкінци пізнав свій блуд? На кождий спосіб не відступав Фікс анї на крок від пана Фоґа. Він всїв з ним, з панею Аудою і Паспартутом — що навіть не мав часу віддихнути по роботї на корабли, — о пів до другої до ваґона і приїхав над раном до Дублїна. В Дублїнї пересїли всї подорожні безпроволочно на парохід, що як раз стояв готовий до дороги.
Двайцять мінут перед дванайцятою годиною, дня 21. грудня, прибув вкінци Пилип Фоґ до Лїверпуля. Звідси до Лондона треба було їхати ще шість годин.
Але в сїй хвили приступив до него Фікс, і поклавши руку на єго плече, показав єму приказ арештованя та спитав:
— Чи ви пан Филип Фоґ?
— Я, пане.
— В імени королевої арештую вас.