Подорож довкола землї в 80 днях/XXXV
| ◀ XXXIV. Фікс дістає заслужену нагороду | Подорож довкола землї в 80 днях пер.: А. Б. XXXV. Порученє, котрого не треба Паспартутови два рази повторяти |
XXXVI. Папір Пилипа Фоґа іде знов в гору на лондоньскій біржи ▶ |
|
На другий день були би не мало здивували ся мешканцї Севіль-Ров, єслиб їм був хто сказав, що пан Фоґ вернув з дороги. Всї двері і вікна були позамикані і цїлий дім виглядав зверха як і попередного дня.
Пилип Фоґ, повелївши Паспартутови накупити живности, вернув просто з двірця домів. До Клюбу не заходив, бо не було чого.Сей джентельмен приймив удар, що єго постиг зі звичайною рівнодушностию. Зруйнований! і то з вини того нещастного полїцийного аґента! Певний себе відбув цїлу подорож, поборов тисячі перепон, ставив сьміло чоло тисячним небезпечностям, мав ще час робити по дорозї добродїйства — і як раз коло самої мети знївечив всьо брутальний поступок, котрого не міг передвидїти і супротив котрого був цїлком безсильний! Страшна доля! Зі значної суми, яку взяв з собою на дорогу, лишило ся дуже небогато. Єго маєток складав ся вже лиш з двайцять тисячів фунтів, зложених у братів Берінґів, але ті гроші не належали вже до него; він завинив їх своїм товаришам з Клюбу реформи. По величезних видатках в часї подорожи був би єго сей заклад не зробив богатїйшим, єслиб єго був виграв і здаєть ся що він і не числив на збогаченє себе, але програний заклад нищив єго цїлковито. Впрочім Пилип Фоґ вже рішив ся; він знав, що має тепер робити.
Одну комнату в домі при Севіль-Ров віддано до ужитку панї Ауди. Молода женщина була в розпуцї: з кількох заміток пана Фоґа пізнала, що він гадає о чімсь страшнім.
Звістно, що Анґлїйцї, котрі вібють собі щось в-голову, а не можуть сего перевести, кінчать нераз дуже сумно. Длятого і Паспарту не спускав пана Фоґа з очий, хоч пан Фоґ не замітив сего.
Але поперед усего побіг Паспарту до своєї комнати і загасив ґазову лямпу, що горіла вже вісїмдесять днїв. В скринцї на листи найшов він рахунок ґазового товариства, отже хотїв вже зробити конець тим коштам, що впрочім наросли з єго вини.Проминула ніч, пан Фоґ був в ліжку, але чи спав, не знати. Панї Ауда не могла найти анї хвильки спокою, а Паспарту пересидїв як вірний пес цїлу ніч під дверми свого пана.
На другий день закликав єго пан Фоґ і в кількох словах приказав єму приладити для панї Ауди снїданє; він сам вдоволить ся склянкою чаю і кусником мяса. Дальше велїв єму перепросити паню Ауду, що не буде при обідї, бо мусить полагодити свої грошеві інтереси. Отже не зійде на долину цїлий день, аж вечер буде паню Ауду просити о кілька хвиль розмови.
Паспарту мав лише так робити як єму пан Фоґ приказав. Але він не міг якось вийти з єго комнати; стояв і дивив ся на свого пана, що не виявляв нїякого душевного зворушеня. Єму стало жаль сего чоловіка, єго совість робила єму безнастанні докори, бо тепер був він ще більше пересьвідчений о своїй провинї як передтим. І справдї, єсли-б він був остеріг пана Фоґа, єсли би був відкрив єму пляни аґента Фікса, то Фоґ був би єго певне не возив з собою, а тодї…
Паспарту не міг вже довше здержати ся.
— Пане, мій! Пане Фоґ! — промовив з жалем, — мене проклинайте. Я провинив ся, що…
— Я нї на кого не жалую ся, — відповів як найспокійнїйше Пилип Фоґ. — Ідїть!
Паспарту вийшов з комнати, зайшов до панї Ауди і повідомив єї про наміри пана Фоґа.
— Панї, — додав жалібним голосом, — я сам не можу нїчого зробити, нї раз нїчого! Я не маю на пана Фоґа нїякого впливу. Може ви…
— А який же вплив я можу мати на него, — відповіла панї Ауда, — пан Фоґ не позваляє впливати на себе! Або він коли порозумів мою безграничну вдячність для него? Чи відгадав коли, що дїє ся в моїм серци!… Мій друже, ви не сьмієте єго спускати з очий анї на хвилю. Ви казали, що він має намір говорити зі мною сего вечера?
— Так, панї. Тут певне іде о се, щоби забезпечити вашу будучність в Анґлїї.
— Заждїм, — відповіла молода жінка і задумала ся.
Таким чином дім при Севіль-Ров виглядав сеї недїлї як пустка і перший раз, від коли Пилип Фоґ мешкав в нїм, не пішов до свого Клюбу, хоч годинник на палатї парляменту вибив пів до дванайцятої.
І пощо мав він нинї іти до Клюбу реформи? Єго товариші не ждали вже на него. Вчера вечером о осьмій годинї і сорок пять мінут не явив ся Пилип Фоґ в Клюбі, то й програв заклад. Він навіть не потребував іти до свого банкира відбирати двайцять тисяч фунтів. Єго противники мали вже на сї гроші квіт з єго підписом, они потребували лише післати до братів Берінґів картку а банкири вже їм виплатять цїлу суму.
Отже пан Фоґ не мав потреби виходити і не виходив. Він сидїв в своїй комнатї і впорядковував свої інтереси. Лише Паспарту ходив заєдно сходами то на гору то на долину. Для бідного хлопця не було сидженя. Він підслухував під дверми свого пана і цїлком не гадав о тім, що зле робить; заглядав дїркою від ключа, але думав, що має до того право: він бояв ся кождої хвилї якого нещастя. Часом пригадував собі Фікса але тепер змінив ся вже єго погляд на аґента: він вже не гнївав ся на него. Фікс, так як кождий, помилив ся що-до Пилипа Фоґа і єсли він слїдив за Фоґом і увязнив єго, то зробив лише свою повинність, але він сам, Паспарту… Ся гадка цїлком єго пригноблювала і він уважав себе за найгіршого чоловіка.
Вкінци коли в своїй самотї почув себе надто нещастним, пукав до дверий панї Ауди, входив до єї комнати, сїдав мовчки в кут і дивив ся на молоду женщину, що все була задумана.
Около пів до осьмої вечером, велїв пан Фоґ спитати паню Ауду, чи не схоче єго приймити і по якійсь хвили війшов до єї комнати.
Пилип Фоґ взяв крісло і сїв коло комина напротив панї Ауди. На єго лици не знати було нїякого зворушеня. Фоґ був при своїм поворотї так само спокійний і поважний як і при від'їздї.
Пять мінут сидїв пан Фоґ мовчки. Відтак поглянув на паню Ауду і сказав:
— Панї, даруєте менї, що я взяв вас до Анґлїї?
— Я, пане Фоґ!… — відповіла панї Ауда дрожачим голосом.
— Позвольте менї докінчити, — говорив пан Фоґ дальше. — Тодї коли я рішив вивезти вас з того краю, де вам грозила така небезпечність, був я ще богатий і міг на се числити, що менї буде можна часть мого маєтку віддати вам до розпорядимости. В такім случаю могли-б ви тут вести щасливе і свобідне житє. Тепер я зруйнований.
— Знаю о тім, пане Фоґ, — відповіла молода женщина, — але я вас з своєї сторони питаю: Простите менї, що я їхала з вами і, хто знає, чи ваше припізненє задля мене не причинило ся до вашого нещастя?
— Панї, в Індиях ви не могли остати, а ваше житє лиш тодї могло бути забезпечене, коли ви виїхали так далеко, щоби вас ті фанатики не могли дістати в свої руки.
— Отже, пане Фоґ, — говорила дальше панї Ауда, — то не досить що ви виратували мене від страшної смерти, а ще почували себе до обовязку забезпечити менї будучність за границею!
— Очевидно, панї, — відповів Фоґ, — тількож все було против мене. Однако мимо того, прошу вас, позвольте менї віддати вам хоч сю одробину, що менї лишила ся.
— Але, пане Фоґ, а щож буде з вами? — спитала панї Ауда.
— Я, панї, — відповів холоднокровно Фоґ, — не потребую вже нїчого більше.
— Однако, якже ви дивите ся на свою будучність?
— Так як мусить бути, — відповів пан Фоґ.
— На всякий спосіб, — говорила панї Ауда, — такий чоловік як ви не повинен терпіти недостатку. Ваші приятелї…
— Не маю нїяких приятелїв.
— Ваші свояки…
— Я не маю жадних свояків.
— То менї вас дуже жаль, пане Фоґ, бо самота — сумна доля. Як то? Не маєте нї одного щирого серця, щоби з ним хоч подїлити свою журбу? А прецї кажуть, що двоїм навіть нещастє лекше можна перетерпіти.
— Так кажуть.
— Пане Фоґ, — відозвала ся встаючи панї Ауда і простягла до джентельмена руку, — хочете мати приятельку і своячку? Возьмете мене за жінку?По тих словах піднїс ся і пан Фоґ. Єго очи заяснїли якимсь незвичайним блеском, єго уста дрожали. Він глядїв в лице панї Ауди. Отвертість, щирість, рішучість і лагідність тих чудових очий благородної женщини, що відважила ся на все, щоби лише ратувати сего, кому все завдячувала, зробили на него величезне вражінє, зворушили єго. На хвилю примкнув очи, немов хотїв оминути єї погляд, але вскорі отворив їх знов і сказав:
— Я люблю вас! Так, клену ся всїм найсьвятїйшим, що є на сьвітї, що люблю вас, що цїлком до вас належу.
— Ах!… — скрикнула панї Ауда, схопившись за груди. На голос дзвінка з'явив ся Паспарту в одній хвили. Він побачив, що пан Фоґ держить в своїх руках руку панї Ауди і догадав ся, що се має значити. Єго лице заяснїло як полудневе сонце в тропічних краях.
Пан Фоґ спитав єго, чи не запізно попросити Самуіла Вільзона, пастора при костелї Марі-лє-Бон.
— Нїколи не запізно! — відповів з сердечним сьміхом Паспарту.
Тодї було лише пять мінут по осьмій.
— На завтра, на понедїлок, — радив Паспарту.
— На завтра? — спитав пан Фоґ і поглянув на молоду жінку.
— На завтра, на понедїлок! — відповіла панї Ауда.
Паспарту побіг як божевільний.