КОМУНІСТИЧНИЙ БАТАЛЬЙОН
Тоді одному батальйонові Червоного Ввідного Комуністичного полку дано наказа: „Вмерти, але ворога не пустити“.
Комуністи стояли
на дворі коло хати,
Гомоніли тихо
про похід минулий,
„Рано на Київ“
і раптом почули,
Серед нас хтось мовчки сказав
„спати“.
Але сонце зійшло
аж там — серед бору
Між чорними соснами,
сестрами вгору,
Мов кулеметний диск,
сонце!
Руки хололи,
і нагрівалася сталь.
О, воле! За тебе
рук не жаль.
Командир спіткнувся
об корінь
І висловився непролетарським словом.
Сон давив нас.
І хиталися, як в норі.
І так само просто
Розійшлися обіруч дороги
на першій бій,
Не останній
І сосон
лапаті роги
Одступили на північ, за Київ,
і в чорний збилися рій,
Як на плані.
Знайомий звук на сніданок
— щодня замість чаю,
Замість хліба і сала,
яких немає.
— Одинокий вистріл,
і сотня рук
Автоматично ложе стискає, і бистрий
метушливий, машинний тріскіт
Розбуркує дух заспалий.
Кулемети?
Що ж.
Не перші вони, не останні,
У розстрільною
Лягли комунари в рахманній,
у м'якій, у чорній землі,
Без пострілу
стримані,
Дисципліновані.
І так само просто
Вперед
і певно
Одну митьоминучу мить
нависає, хитається
Павза.
І от — ущух кулемет:
— Одступають.
Над ростом
Своїм комбат, як гігант, простягає мавзер.
Коротким ударом
збили
Білу заставу.
Чують білі:
це комунари!
Піхота тікає,
у лаву
Кінноти шикується хмара.
Бачили й це
не раз. І знову
У розстрільню знову лягли у рахманній,
У м'якій, у чорній землі.
— Не перший з кіннотою бій,
не останній.
І ніхто не знав,
як це сталось,
Де прорвали розстрільню
і як підійшли
(Бо десятки ночей перейшли, як галас,
у очах, у вухах, зорінням знесилених).
Тільки з тилу зсередини, спереду
простим прицілом
з кулеметів косили білі.
І в тій самій секунді —
коні!
Уже серед нас — лава.
Збивають, рубають, гонять,
слава
І щастя тим мужнім,
Хто вже скрючився озем в аґонії.
Батальйона нема. Є люди.
Що їх оце зарубають.
Довгий змах. Груди
Розкраяно звірячим ударом.
Батальйона нема. Є люди.
Ні! Ще є серед нас комунари!
Комунари сюди! Зійшлися
Поранені, напівмертві,
Хто мав патрони, ще бився.
І раптом в поту, в крові, в землі
спів:
„Не ждіть рятунку ні від кого,
Ні від богів, ні від царів“
— Кого ще несуть ноги,
ще раз
вперед,
На мить одскочили,
А–а. Співати.
Намели на групку
впрост кулемет
(На півмертвих
навалюють
трупи).
Наш останній бій,
на Київ
вперед.
Ще візьмем Київ
І вас розстріляєм,
кати,
Ваш час іде.
Сонце вийшло з-за хмар.
Батальйона немає,
Комунари умерли,
Розцвітає над полем день.
Ряди за рядами
ідуть
молоді
жити.
Мости за мостами й
встають
із крови
убитих
За той шлях
за той день,
після бою.
За справу, що вмерли батьків батальйони,
по землі будуючи путь,
Ідуть,
ідуть,
ідуть
мільйони.
Земля
гуде
під ходою.
|