Поезії/Тисяча перший
| ◀ Радянський порт | Поезії Ясен Тисяча перший |
Ростуть ліса ▶ |
|
ТИСЯЧА ПЕРШИЙ
Тільки ми зможемо колись організувати підземні теплоцентралі. В них верствами горітиме вугілля і само видаватиме силу на-гора. Вибійні молотки і зарубні навіть будуть непотрібні. За це б'ємось у чорній норі.
Десь є трава…
Зеленим сонцем напоєна…
Зідхає за вітром, стелеться…
Вітровим виростає роєм.
Рай. Пирій. Світоселиця.
Така трава.
Але внизу — там нема трави,
Нема сонця — нема обрію,
Земної густої крови
Добувають вугільні герої.
Щоб та чорна земна кров
Горіла в Союзу жилах,
Щоб жили верстати, щоб на сотні верстов
Сіяли станції — соціялізму сила.
Соціялізму сила движе серця
Чорних людей углибу під землею.
Тисяча шахт — межи ними ця, —
Тисяча серць горить коло неї.
Тисяча серць у вічній ночі
Костить сирий одвічний камінь.
Ні хмар, ні сонця. Лямповий чин
Виображує чорне небо над нами.
В камінне небо уп'ялись плечі.
Вапняк і порфір розвірчує молот,
І креше кварц і іскри мече,
Як дощ, жало́ сталевих долот.
Соціялізму сила движе серця
Чорних людей углибу під землею.
Тисяча шахт — межи ними ця, —
Тисяча серць б'ється за неї.
Б'ємось, щоб не бились наші діти
Внизу — щоб бути їм нагорі, —
Б'ємось за щастя людей на світі —
За це б'ємось у чорній норі.
І от одне починає битись
Скоріш, не в марші машин, не в такт
Працюють руки ще в тому ж ритмі,
І тільки серце — б'ється не так.
Десь є трава…
Зеленим сонцем напоєна…
Зідхає за вітром, стелеться…
Вітровим виростає роєм.
Рай. Пирій. Світоселиця.
Така трава…
Як легко і солодко. Швидше. Швидше.
Злітає серце під сонце д'горі.
Рука безладно в камінь тиче
Ще легше. Солодше леліє море.
Заснув би в ньому. І раптом вітер
Доніс до скронь сталевий скрегіт.
Ударив. І море з потом витер
Цео. Це газ. Оце той легіт.
Спокійно. Люди. Усі на-гора.
Назад. Ні кроку. Уб'ю на місці.
У моїм забої газова гра.
Один за всіх. Усіх кроків — шість.
Соціялізму сила движе серця
Чорних людей углибу під землею.
Тисяча шахт. Межи ними ця.
Тисяча серць б'ється за неї.
Б'ємось. Щоб не бились наші діти.
Внизу. Щоб діти були нагорі.
Б'ємось за щастя людей на світі —
За це б'ємось у чорній норі.
І тисяча перше — теж б'ється.
На чорних руках лежить, мов дитя.
У могутніх грудях шахтарське серце
І тихо вертається до життя.
Встає. Випростує колосальні плечі.