Поезії — Із книги «Зелене серце» (1923)
Робітниця Шура
Іван Кулик
1967
Робітниця Шура
Підписати останній папірець в установі,
Позабути совбаришень і совбурів:
Мої вечори — на фабриці сірниковій,
Моє кохання — білявій робітниці Шурі.
Потинятись під вікнами непривітного дому;
Скоро гудок і друга зміна;
Вибіжить з брами ходою знайомою
І трохи стримано, та привітно зустріне.
Рученята спрацьовані невимовно пестівливо
Обів'ють мою похилу шию:
— Значить, їдеш! Залишаєш Київ? —
І здається розлука такою неможливою…
Новини розпитає: про хліб, продподаток;
Потім — про своє розкаже:
— Знаеш, обрали мене делегатом,
А завтра — збори на трикотажній.
І так солодко, солодко до сльоз
Ще глибше тебе кохати:
І за те, що в тебе туберкульоз,
І за те, що чужа тобі мати.
І за те, що в Червоній гвардії
Ти мені перев'язувала рани,
І за те, що в гетьманській «варті»
Разом з нами тебе карано.
І за те, що в кратері революції
Ти горіла — згоріла безскаржно…
— Шуро, ще довго в самотній розлуці
Буде маритись сірникової фабрики марево…
Київ, 1921
|
