Помилування Проступника

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Помилування Проступника (1936
Р. Робертс
Видання: Коломия: Видавництво „Віра і Наука“, 1936.
Обкладинка
паст. Др. Р. РОБЕРТС.

 
Помилування Проступника.
(оправдання)
 
(Переклад в англійського.)
 

Видано за старанням Зєднаного Т-ва для ширення християнської літератури.

 
ч. 4
 
Помилування Проступника - detail 1.jpg
 
КОЛОМИЯ 1936 р.


Накладом Видавництва „ВІРА і НАУКА“

Брате! Сестро!

Релігійне відродження Українського народу є тим ґранітним фундаментом на якім спочине краща його майбутність.

— Це відродження несе Українська Євангельсько-Реформована Церква через голошення Слова Божого й реорганізацію громадського життя у своїх громадах на твердій й непохитній основі — Законах Божих.

Жадні політичні кличі й гасла, як продукт людського мудровання не відродять нашого народнього життя, — зробити це може тільки Христос й Його св. Наука. Тому у кого на серці доля нашого народу — вступай в ряди борців за правду, рви кайдани темноти й забобонності, ставай слугою Правди й Любови!

Помилування Проступника.
(оправдання)

Саля суду.

На підвишенню, на кріслі справедливости сидить суддя, перед ним, з похиленою головою, стоїть обжалуваний і мов крізь сон слухає, як судейський писар відчитує акт оскарження повний для нього жаху. Опісля суддя ставить йому запит: — „Чи почуваєш себе винним?“

Він відповідає: — так… почуваю… по хвилі додає: — як пан суддя позволять то я розкажу все як було, попорядкові, не треба буде покликати свідків, бо нема для мене оправдання, нема ні одної обставини, щоб промовляла у мою користь. І він оповів всю історію свого проступку просто і щиро: що допровадило його до злочину і як він його поповнив. Коли скінчив свою сумну історію, суддя спитав: Чи хочеш, щоби я сейчас видав засуд?

Так, — відповів обжалований.

Я, — говорив суддя, — повинен засудити тебе на кару вязниці, з огляду ж на твоє признанняся до вини можу замінити кару вязниці на грошеву; отож або 6 місяців вязниці або 10 фунтів гривни.

— Це добре, — сказав чоловік, — але я не маю грошей, не маю чим заплатити…

Суддя призадумався на хвилину, а опісля сказав:

— Бачу я твоє розкаяння і хотів би тобі допомогти, але зовсім звільнити тебе від кари не можу, тому сам заплачу її за тебе. — Можеш відійти, — йди і більше не гріши.

Обжалований занімів зі здивовання, сльози великими каплями котилися по лиці, зі зворушення заледви прошепотів: дякую, пане… і щасливий чим душе вибіг як би боючись, щоб суддя не змінив своєї постанови.

Від щастя він ледви дихав, щось дивне й радісне розпирало йому груди, а у голові тиснулись тисячі різних думок. Хто у цю хвилину міг би збагнути все те, що творилося у його душі? Така дивна і нагальна зміна у його житті! Ще тому кілька тижнів як він ступив на дорогу злочину, до якого перла його якась дивна спокуса, а якій він ніяк не міг опертися. З хвилею, як це сталося, жив він у постійному страху, бо знав, що поліція пошукує злочинця. Він ховався від людей і навіть дітей, бо видавалося йому, що всі з його очей читають про поповнений ним злочин. Ще більш мучила його ж власна совість. Не мав він спокою ні днем, ні у ночі. Було це страшне життя якого не бажав би він і ворогові. І тому великою полекшою було для нього, коли поліція вислідила його та посадила до тюрми. Але була це полекша тільки на хвилину, бо ніяк не міг погодитися, що він недавно ще чесна і вільна людина, а тепер мов ця дика звірюка скований і вкинений у вязницю!

Один однісенький негідний поступок і життя його зруйноване було раз назавсі.

А тут сталося чудо: він знову вертає до людей, до нового життя. Закон вже не має над ним більш сили, він знову у примиренню з людською справедливістю. Вирозуміння і милосердя судді дало йому нагоду стати знову порядною людиною, користною для свого громадянства.

Це не видумана історія, а повна правди. Я знав багато суддів, що платили за провинившихся кару, щоб дати їм нагоду поправи. Так чинити значить поступити згідно з Божою волею. Про такого ж суддю читаємо і в оповіданню А. Чайковського — „За віхоть сіна“ де читаємо про бідного жида, що на леваді, з чужих копиць намикав вязку сіна. Господар заскаржив його до суду. Старенькій жид оповідає про свою нужду, голод і холод, про те, як його кінь стояв у стайні голоден і він з жалю намикав для нього чужого сіна: — „Став микати з кожної копиці по жмінці, щоб, борони Боже кому не попсувати, — розказує він перед суддею, — І так я намикав стільки, що міг взяти під паху… з тим я пішов до дому і зараз до стаєнки… — На тобі, мій добрий конику, гостинця, хай у тебе хоч раз буде свято!… Умить зїв усе… Не встиг я вийти зо стаєнки, а тут уже й пан Півперечний із поліцаєм… Ти вкрав сіно? — питає поліцай. Я не кажу нічого й не відпираюсь. Я такий радий, що поки вони прийшли, то мій коник зїв сіно, а були б йому з писка видерли, і шкода було мого труду…

Суддя питає пошкодованого, скільки він оцінює свою шкоду. — Десять золотих, — відповідає він. Тоді… жид звертається до нього: — Чи це ви на ваше сумління говорите? чи я годен за 10 зл. сіна під пахою занести? На те суддя: Пане Півперечний, не гадайте, що тільки ви на сіні розумієтеся… А може то не сіно було, а шафран? Суддя оглядається по салі й помічає старого ґазду. — Слухайте, ґаздо, ви тут усе чули, — скільки може бути варте сіно, що той старий міг занести під пахою.

— На моє сумління кажу: не більш як 30 грошей…

— Пане Півперечний, — каже суддя, звертаючись до пошкодованого! — може ви тому старенькому вибачите, ви заможний ґазда й тими грішми не збагатитеся. Бачите, який він бідний… Коли його замкнуть до арешту, тож його унучата з голоду погинуть… — Що я маю вибачати, — най не краде… — Гей, гей! — каже суддя, — добре то в святім Письмі писане, що легче верблюдові крізь вухо голки перепхатися як багачеві до неба дістатися… Ось тут маєте від мене 50 грошей за ваше сіно, а я старого звільняю від кари… — Я 50 гр. не прийму, — каже злючо Півперечний. — І так добре, — на те суддя, — йдіть, старий, додому, а тут маєте 50 грошей на молоко для ваших унучат…“

Історія цих двох оповідань дає нам найкраще зрозуміти думку ап. Павла, коли він говорить про оправдання: „Оправдавшися вірою, маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа“ (P. 5, 1)

Оправдання — яке могутнє це слово! Коли спитати про його значіння вчених людей то вони скажуть нам, що воно походить з науки, що зоветься „правом“. Говорять так, бо більше думають про саме слово як про його зміст. Але ми повинні більш звертати увагу на зміст, бо тільки він малює нам якийсь певний образ, саме ж слово це тільки звук.

Оправдання перед законом це не значить, що суддя очистив його і від вини, сказав, що він добрий чоловік. Ні, він тільки дав йому змогу задосить учинити законові, примиритися з ним, віддати належне справедливості.

Слово оправдання ап. Павло вживає рівнож в тім значінню, що людина через покаяння осягає примирення з Богом, що те зло яке стояло поміж ним а Богом є перечеркнене, що Бог зі своєї доброти усуває цю колоду, що стоїть на перешкоді до нового, чесного, більш звершенного життя.

Бог у відношенню до людей поступив подібно цим суддям: Він Сам заплатив за нас належну нам кару.

Чи пригадуєте собі як в домі прокаженого Симона, Ісус говорить причту про двох довжників (Лук. 7, 41). У цій причті Ісус порівнує гріх з довгом, а прощення довгу зі счеркненням його.

Отож, чи ви, дорогі читачі, застанавлювались над тим, коли хтось прощає вам ваш великий довг? І що діється з вашим вірителем, що він прощає вам довг?

Він неначе виймає з одної кишені і кладе у другу, сам собі сплачує залеглість довжника. Точнісенько так само діється у прощенню Богом наших гріхів. Замість нашої вічної смерти перед обличчям Бога, Христос заступає нас у карі за наші гріхи і вмирає Він на хресті, щоб ціною своєї крови сплатити наш довг перед Господом. Прощати комусь щось це брати на себе втрату у всіх її наслідках.

І це, що Бог вчинив для нас через Ісуса Христа на хресті є правдивим і повним спасінням, що звільнює нас від тягару гріха та відкриває дорогу до нового життя у ласці і благодаті Божій. Христос, словами сказаними на хресті: „Отче відпусти їм, бо не знають, що чинять“ потвердив, що бере на себе гріхи тих, що мучили, насміхалися і розпяли Його, І коли ми стоїмо у тіни хреста і дивимося на розпятого Ісуса і слухаєм Його слова то бачимо новий світ, що своєю величю затемнює світ нашого мізерного й гріховного життя, — світ, повний вічного добра, милосердя і любови, що має свій початок і місце у серцю самого Бога.

Деревянний хрест на Голготі це хрест у вічність. Бог по віки поносить гріх свого творива. Хрест стається символом, а розпяття обявленням. З цього хреста постійно несуться до нас слова: „Сину, дочко, прощаються тобі гріхи твої, йди і більш не гріши“… Це що ви самі не могли сплатити, Бог сам сплачує, Він здіймає з вас тягар неволі гріха і вертає вам свободу. З хвилею, коли почуєш ці слова, всі твої провини, все гріховне, що вчинив ти перед Богом зникає.

Всі люди згрішили і лишені Слави Божої, але це не останнє слово, бо увірувавши в Воскресшого Христа находим мир у Господі. Останнє слово це, що „Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками, тому тепер будучи оправдані його кровю спасемося ним від гніву“… (Рим. 5, 8-9.)

Наш Суддя, Господь, заплатив кару сам і обвинувачений є вільний. Взамін за це Він вимагає від нього пізнання свого гріха, щирого покаяння і уповання на любов Божу. Вчинивши це пізнає, що від тепер він нова людина: „Хто у Христі той нове сотворіння; старе минуло, тепер все нове“ (2 Кор. 5, 17). Чи як сказав ап. Павло: Тепер, коли ви визволилися від гріха і стали слугами Божими, життя ваше є святе а кінець — життя вічне. Кара за гріх — смерть, а дар Божій — життя вічне у Христі Ісусі, Господі нашім. Рим. 6, 22-23.

Помилування Проступника - detail 2.jpg

Коли хочеш статися активним членом нового громадянства, що життя своє основує на св. Євангелії, як рівнож, що б таким стався цілий наш народ, то негайно ставай в ряди передплатників одинокого органу Української Євангельсько-Реформованої Церкви „Віра і Наука“.

Кожний гріш це цеголка у новій будові нашого національного життя.

АДМІНІСТРАЦІЯ
„ВІРИ і НАУКИ“
Коломия, Дідушицьких 9.

Увага!

В Адміністрації „Віри і Науки“ можна набути слід. Єван. літературу:

Біблія велика
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
5·— зл.
  мала
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3·50 „ 
Новий Завіт
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1·— „ 
Іван Гус
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1·— „ 
Катехизм (для дорослих)
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
0·25 „ 
  для дітей
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
0·20 „ 
Єванг. Калєндар на 1936
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
0·25 „ 
Історія одного Бібл. вірша
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
0·05 „ 
Заспокоєна туга, повість
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
0·50 „ 
Книга Хвали, нов. спів.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
0·40 „ 
Що є Спасіння
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
0·05 „ 
Читання Св. Письма на щодень
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
0·15 „ 
Річники „Віра і Наука“
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2·— „ 

При більшім замовленні порто оплачуємо самі.

АДМІНІСТРАЦІЯ
„ВІРИ і НАУКИ“
Коломия, Дідушицьких 9.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в США, тому що вона була вперше опублікована за межами Сполучених Штатів (і не опубліковувалася в США впродовж 30 днів) і була вперше опублікована до 1989 без дотримання формальностей в області авторського права США (поновлення і/або повідомлення про авторське право), а також вона була в суспільному надбанні в її країні походження на дату URAA (1 січня 1996 для більшості країн).


Автор помер у 1929, тому ця робота перебуває також у суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.