Пригоди Тома Соєра (1929)/XXXIV. Несподіванка
| ◀ XXXIII. Смерть індійця Джо. — Бенкет у вдови Дуґляс | Пригоди Тома Соєра XXXIV. Несподіванка |
XXXV. Гекове горе ▶ |
|
Ледве вона вийшла, а вже Гек побіг до вікна, відчинив його і промовив зі страхом:
— Томе, якби знайти який мотуз, то моглиб ми втекти. Адже тут не високо.
— Ото дурний! Чогож нам втікати вікном?
— Я — я не звик, як так багато людей. Я до них не піду ні защо в світі, Томе!
— Ет, дурниця! Ото видумав! А мені се байдужісінько. Чого боїшся? Адже я буду з тобою.
Увійшов Сід.
— Томе — сказав Сід, — тета дожидала тебе ціле пообіддя. Мері прилагодила тобі твій святочний одяг і всі тебе шукали. А звідки на тобі стільки глини та лою?
— Ну, ну, пане, журіться собою! Краще скажи, що се за бенкет у вдови?
— Е, та се гостина, як звичайно у вдови Дуґляс, але сьогодня в честь старого Джонса і його синів, бо вони вратували її недавно в ночі від розбійників. Але я міг би тобі ще щось сказати, як хочеш знати.
— Ну, кажи, що таке?— Е, старий Джонс хоче зробити цілому товариству якусь несподіванку; я підслухав, що це має бути, бо він сьогодня в полудне оповідав це тітці, розуміється в великій тайні, але це вже ніяка тайна. Всі це знають, і вдова також, хоча вона й удає, що не знає нічого. Старий Джонс хотів конечно, щоб і Гек був тут, нині вечером — бо без нього з усієї великої тайни не вийшлоб нічого.
— Щож се за тайна, Сіде?
— А от, що Гек тоді слідкував за розбійниками аж до вдовиного саду і нічого більше. Старий хотів сьогодня вечером зробити з того велику несподіванку, але, здається, тепер не здивує вже нікого.
І Сід злобно й вдоволено засміявся.
— Чи не ти, Сіде, роздзвонив про таємницю?
— Хіба то не все одно? Вже був хтось такий, що виявив, та й уже.
— Сіде, я знаю лиш одного такого нікчему на ціле місто, що міг це зробити, се ти — скрикнув обурений Том. Певно, якби ти був на місці Гека, то був би ганебно втік і заховався в тепленькій куток дома та й нікому не сказав би про розбійників. Ти здатний тільки на гидоту і не можеш стерпіти, коли когось хвалять за те, що вчинив щось гарне й добре. Ось тобі за це, і „нема за що дякувати“, як каже пані Дуґляс.
І Том дав Сідові позаушника та випхав колінами за двері. — А тепер біжи на долину і пожалійся перед тіткою, якщо в тебе охота. Завтра знову поговоримо.
Кілька хвилин пізніше гості вдови засіли за стіл вечеряти. Діти сиділи за малим столом окремо, але в тій самій комнаті, бо такий був уже звичай. Містер Джонс сказав коротку промову, в якій подякував ласкавій хазяйці, що пошанувала його з синами, але що тут є хтось инший, котрий заслужив на далеко більшу вдяку, але скромний…І так далі, словом, він виявив велику тайну про заслугу Гека і то в спосіб дуже живий, на який міг тільки здобутися. Та це для нікого не було вже несподіванкою і не викликало того щирого здивування, як повинно булоб статися. Сама вдова дуже добре показувала по собі велике здивування і так обсипала Гека словами вдяки і похвали, що бідний хлопець майже забув, як страшно неприємно й ніяково було йому в новому одягові, бо тепер було йому ще гірше, коли всі на нього дивилися й хвалили.
Вдова Дуґляс сказала, що готова Гека взяти під свій дах і виховувати його, а й пізніше забезпечити йому життя, о скільки тільки зможе. Том бачив, що прийшла пора і йому щось сказати:
— Гекові не треба нічого, Гек і так багатий!
Гості тільки з чемности не зареготалися, почувши такі смішні слова. Всі мовчали і всім було неприємно. Том заговорив знову:
— Гек багатий, він має досить грошей. Може ви й не вірите, але він має справді силу грошей… Нема чого сміятися, я вам зараз покажу. Я зараз…
І вибіг з хати. Гості здивовано дивилися то на себе, то на Гека, але тому бідоласі наче язик відняло.
— Сіде, що се з Томом? — спитала налякана тета Поллі. — Ну, й лихо, вже не знаю, що з тим урвителем робити. Я…
І не скінчила.
В хату ввійшов Том, ледве тягнучи два мішки.
— Ось маєте, чи я не казав? Половина тих грошей Гекева, а половина моя!
Гості аж роти пороззявляли і дивилися, витріщивши очі на купу блискучих золотих монет і ніхто слова не міг сказати з великого дива. Потім усі кинулися до Тома розпитуватися. Том сказав, що оповість всьо і оповів. Оповідав довго, але всі слухали цікаво. Ніхто не перебивав йому, так цікаво було всім слухати. Як Том скінчив, старий Джонс сказав:
— Я думав, що зроблю сьогодня маленьку несподіванку, а тепер бачу, що моїй несподіванці далеко до Томової. Та я не гніваюся, що Том мене перескочив. Признаю йому це з охотою.
Почислили гроші. Було більше як дванацять тисяч долярів. Ніхто з присутних не бачив разом стільки грошей, хоч були й такі поміж ними, що в них добра було більше як дванацять тисяч долярів.