Причта про Садівника/Мазурська гостинність

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Причта про Садівника (1914
Мстислав Рус
Мазурська гостинність
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

16. МАЗУРСЬКА ГОСТИННІСТЬ.

Валько Цьолек, зайшлий Мазур, та Іван Штудерний, горожане села Непокритого, славні були на цїле село, як великі приятелї і товариші. Вони навіть були собі кумами, що дуже рідко лучає ся, бо корінні Українцї не радо кумають ся з зайдами.

Та Іван і Валько були винятком. Вони жили з собою майже цїлий рік а нїколи навіть не то що не посварили ся, але навіть не побили ся. Тому не дивниця, що коли в селї Непокритім насьпів храмовий празник, Іван між прочими свояками та знакомими запросив також кума Валька.

Не встиг ще наш Іван, вернувши з церкви, скинути з себе кожуха, як в хату всадив ся вже Валько в жінкою та дїточками.

Зачало ся звичайне здоровканє, після чого Валька і Валькову посадили за стіл, дїтей примістили коло лави та стали їх всїх сердечно гостювати. Фляшка з запіканкою пішла кругом; Іваниха ставила одну миску за другою, а Іван присївши ся припрошував гостей: “Будьте ласкаві, живіть ся куме,” “чим хата богата — коли в чім недогода, так вибачте — прошу красненько живіть ся.”

Та для кума Валька не треба було принуки, бо не встиг ще Іван промовити пять разів “живіть ся, будьте ласкаві,” як півведрова миска борщу зі схабом зчезла з перед кума “яко ізчезаєт дим.” Та сама доля постигла миску молочної каші, макітру пирогів з сметаною та здорову миску локшин. Після того кум видячи, що господиня вже більше нїчого на стіл не ставить; взяв ся до празничого книша плашуючи його байду за байдою та перепиваючи пивом. Бідний Іванище вже не принукував анї не просив а тільки дивив ся тай очам своїм не вірив, як чоловік годен в себе стільки всадити. Вкінци нагадавши собі, що кум майже все спакував, шепнув жінцї на ухо, щоб зварила сьвіжих пирогів, бо не буде навіть чим других гостей приймити.

Іваниха запорала ся коло печі тай незабаром сьвіжі пиріжки задимили ся в макітрі. Як раз на се надійшло решта гостей, господарі посадили їх за стіл та почало ся знов припрошуванє і принукуванє. Та хто з вас не бачив нашого сватка в гостинї. Він у себе дома їсть нераз миску борщу, горщисько бараболь та цїлий бохонець хлїба, а ще не чує ся ситий; (взагалї наш сваток каже, що тільки два рази в рік наїсть ся до сита: на Різдво та на Великдень) а в гостинї скільки то господар мусить нанукати ся та напросити ся, щоб гість взяв ложку дві страви або ликнув оден два пироги. Таке саме було також в Івана. Іван припрошував вправдї не дуже дібраними, але щирими словами: “Куме Микитею, не будьте маркотні. Лупіть яйцї, дріть мясо, тягнїть легкі, крайте серце, ріжте печінки, мачийте там, де кум мачиють.” Іваниха припрошувала також, гостї віддякували ся красненько а між тим Валько якби нїчого перед тим не було, поїдав страву за стравою, пиріг за пирогом, так що другі гостї не могли з дива зійти та тільки раз у раз споглядали цїкаво на всепожираючого Валька.

Гостина у Івана Штудерного затягнула ся до пізної ночи а Валько послїдний з усїх покинув хату гостинного кума.

Минуло кілька місяцїв, а в сусїдньому місточку Паршилові припадав також польський храмовий празник. Жителї села Непокритого латинського обряду, належали до парохіяльного костела в Паршилові та вже давно приготовляли ся достойно стрінути празник.

Валько до сеї пори нїколи не справляв празників. Він звичайно на польський празник прикидав ся Українцем, кажучи що йде за жінкою та залїзав в гостї до першого лїпшого Мазура — а за те в український празник ставав знов Мазуром та ішов в гостї до якого небудь знакомого Українця.

Та на сей раз Валькова жінка стала товкмачити йому, що се булоб нечесно не запросити кума Івана до себе на празник, тай вкінци по довгих короводах вимогла на нїм, що казав дещо приготовити на празник.

Надійшов вкінци день празника. Валькова жінка спекла кобасу, гусака і питльовану паланицю а Валько принїс збанок пива. Та вже люди давно повернули з костела, вжей вечеріти починало а кума Івана як не видно так не видно.

Валько вертаючи з костела встиг вже погостити ся у двох чи трох своїх одновірцїв тай не дуже був голодний, однак все таки не на жарти зачав непокоїти ся, чому кума досї нема?

Зразу він нарікав, що приготовані шпецияли вистинуть і стратять смак, відтак йому жаль стало, що такі добрі річи кум поїсть а вкінци він таки просто з моста заявив жінцї, щоб все приготовлене спрятала а коли кум прийде то він перед ним вимовить ся, що вже за пізно, бо гостї вже усе зїли. Та добра жінка тільки очи з дива витріщила коли почула таку негідну пропозицію.

Валько видячи, що вона не квапить ся прятати, дав єї поза уха та почав сам ховати приготовані шпецияли куди попало.

В ту саму пору Іван Штудерний пригадав собі, що він прошений до кума Валька на празник та убравши ся порядно вийшов на улицю.

Підходячи під хату Валька, почув ще з далека крики і проклони. Було се саме тодї, як Валькова жінка не хотїла спрятати празничних шпециялів. Іван притулив ся д стїни коло вікна і став прислухувати ся і придивляти ся що у кума дїє ся.

А між тим Валько як опарений ховав одну страву за другою та оглядав ся боязко на всї боки. Коли вже всьо спрятав, усьміхнув ся лукаво та протягнув ся на лаві.

Іван дивлячи ся з яким поспіхом та страхом Валько усе те ховав, аж за боки брав ся від сьміху, а коли вже Валько ляг на лаву, він скоро оббіг навкруги хату та почав сильно гримати в двері.

Валько зірвав ся з лави та не встиг він ще дійти до дверей, як перед ним стояв уже засапаний та заляканий Іван.

— Буйцє сєн Бога, а вам цо сєн стало? — почав він допитувати кума. Та кум як довгий повалив ся на лаву тай лиш стогнав і йойкав.

— Та цуж вам єст кумє? — лебедїв Валько.

— Ой! ой! — стогнав Іван — та я мало не вмру з страху.

— Таж мувцє кумє, цо сє стало?

— Ой! ой! — простогнав Іван — ой ішов я через ваш садок, аж тут з за корча ох! ґвалт, ратуйте! — аж тут з за корча як виповзла гадина — ой! ой! умру з страху! ґвалту ратуйте! — ой! ой! виповзла гадина така, завбільшки як та кобаса, що на полици, ох! ох! — та як засичіла до мене, ох! Христе ратуй мене грішного! — як засичіла вам, то так як той гусак, що в печи; але я як не вхоплю камінюку, таку, як той збанок з пивом під ковбицею, та як шпурну в нього, а вона тільки сплащила ся, як та паланиця, що під подушкою, ой! ой! ратуйте!

Тут Іван протягнув ся ще дужче на лаві та став знов стогнати та йойкати.

Заскочений так несподівано Валько стояв хвильку як фізик, скоро однак опамятав ся та сказав до жінки.

— Ну, зоно, давай єсьць, бо кум всицько ведзом.

Валькова кинула ся до похованих шпециялів та почала їх поспішно на стіл ставити, а Валько потягнув Івана до стола. Валькова зачала його принукувати а Валько також припрошував його по мазурськи: Зрийцє кумє, зрийцє! — Та Іван, як звичайно наш сваток, покушавши трошка, почав видяковувати ся; Валькова хтїла його дальше принукувати, однак Валько видно не розуміючи ся на того рода полїтицї, крикнув резолютно до жінки:

— Спсонц, зоно, бо кум не хце зриць, відаць бардзо сєн теґо ґаду псельонк.

Жінка хотїла ставити опозицію, та увидївши грізьну стать Валька, спрятала з перед Івана нерушені шпецияли.

Іван видячи, що вже по гостинї, встав, подякував за хлїб і сіль тай пішов голодний до дому.

А урадований з того Валько, цїлий вечер опісля поїдав приготовлені для кума шпецияли.