Причта про Садівника/Сїчова сурма

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Причта про Садівника (1914
Мстислав Рус
Сїчова сурма
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

6. СЇЧОВА СУРМА.
(В пропамятну річницю гуцульських бунтів, інїціяторам тих бунтів, нашим “найсердечнїйшим” присьвячує автор).

В старім дрімучім лїсї, що припирав ся до малого гуцульського місточка Скосова, дїяло ся від кількох днїв щось надзвичайного.

Серед загальної тишини роздавав ся нараз протяжний клич боєвої сурми, несли ся уривані слова команди а за хвилю весь лїс заповняв ся дикими криками, які тисячним відгомоном відбивали ся о подерті дахи і пообдирані мури згаданого місточка, та вводили його мешканцїв в такий страх, що деякі бояли ся навіть вийти з хати. Тільки відважнїші сходили ся по заїздах та підсїнях і там шептали між собою о грозячій небезпецї. Якийсь учений, жидівський маламед вичитав в тойрі, що се появив ся в друге славний Довбуш та муштрує в лїсї своїх леґінїв. Коли мине 40 днїв, тодї висиплять ся вони з лїса як бараболї з мішка, розбіжуть ся по цїлій Гуцулїї тай виріжуть всїх жидів без пощади.

Орґанїстий знов запевняв усїх своїх парафіян, що то прийшли з того сьвіта козаки з Ґонтою та будуть справляли на ново уманський бенкет. Були ще инші поголоски, але о них для їх маловажности не будемо навіть споминати.

Одним словом всї перечували і вітрили якесь нещастє, та готовили ся до оборони. Урядники обезпечали ся високо на житє, богатші жиди виїздили на сьвіжий воздух до Львова, а біднїйші справляли собі деревяні віконницї, щоби бодай в той спосіб обезпечити ся перед несподїваним нападом. Одні лишень Рутенцї задивляли ся дуже скептично на цїлу ту справу, та жили дальше без журби і смутку. Ся їх безжурність була однак причиною великих подїй, які постараємо ся в коротцї розповісти.

Якось о тиждень по описуваних нами подїях, появила ся в одній з краєвих часописий така допись:

“Від Скосова: Чую ся обовязаним подати до загальної відомости що в нашій околици дїють ся нечувані і о пімсту до неба вопіючі річи. Іменно тутешне хлопство, підбунтоване кількома сїчовиками і гайдамаками адвокатами заповіло на день св. Ядвіги загальну різню всїх Ляхів та Жидів. Від кількох днїв збирають ся вони в тутешнім лїсї, званім Жабокшаки та уряджують вправи з револьверами, карабінами, боєвими сурмами і динамітом. Боєва сурма непокоїть днем і ночю спокійних мешканцїв тутешнього місточка. Половина з них для більшої обезпеки виїхала до Львова, а друга половина жиє у вічному страсї і трепетї, не знаючи нї дня нї години коли за вітчину треба буде положити свої голови під ніж гайдамаків.

Одні лише тутешні Русини не оказують найменшого страху, а се найлучше доказує, що вони в змові з бунтівниками. Звертаю проте увагу цїлого нашого патріотичного загалу і високих властей, щоби поки ще час зарядили відповідні средства і починили відповідні кроки в цїли придушеня тої явної гайдамаччини в самім зародї. Скосів, дня імярек. Фуньо гербу тшаска Обервальскі передпотоповий і досмертний горожанин міста Скосова.”

Ся допись заворушила цїлий край. Всї ворожі нам часописи менші та більші передрукували її з осібними пересоленими коментарями. Страх перед гайдамаччиною переняв цїлу шляхотську суспільність. Посипали ся доноси і телєґрами до намісника і маршалка з візванєм, щоб як найскорше і найенерґічнійше здусив бунт.

В самім Скосові дійшла того рода акція до зенїту. Пять вітцїв місточка з канонїком на чолї поїхали екстрацуґом до намісника і там впавши на колїна зі слезами в очах просили о охорону.

Депутацію приймили в столици оваційно, а сам намісник запоручив їм мир і благоволенє.

Слїдуючого дня вернули чесні депутати во свояси, а найблисший ґарнїзон дістав припорученє відкомендерувати батальон війська, який мав покорити збунтовану Гуцулїю.

Тогож таки дня прибуло військо до місточка і заночувало в місцевій школї, яку з причини гайдамацького бунту розпустили. На слїдуючий день була назначена облава.

Був се прегарний маєвий ранок. Сонце підняло ся було вже в три хлопа і припікало на добре сьвяту земленьку, коли з воріт славетного місточка Скосова двигнула ся процесія.

Поперед ішов батальон війська з комендантом на чолї, за ними їхав староста, повітовий маршалок і ветеринар, а для більшої обезпеки мали 20 жандармів.

За ними ішло ще кількох цїкавих цивілїв, а з самого вже заду тягнули два міські полїцаї з пивом і горівкою, для наших геройських синів Марса.

Похід доходив вже до лїса як нараз, якби на потвердженє всего того, що ми тут оповіли, роздав ся проникливий клич боєвої сурми, а по нїм загув цїлий лїс якимись нелюдськими криками.

Комендант батальону кинув коротку команду і батальон розділивши ся на компанїї, цуґи і шварми, став окружати лїс. Жовнїрам приказано наладувати ґвери і насадити баґнети.

В глубокій тишинї, перериваній лишень криками з лїса, поступав батальон вперед. Навіть найвідважнїйшому жовнїрови забило серце на згадку, що тут буде до дїла з револьверами і динамітом, тож кождий стискав сильно ґвер в руках, як єдиного свого заступника і помічника в бідах.

Оттак перейшли вони вже з половину лїса, але бунтівників якось не видати. Довкола стояла пустка і тишина, лишень зловіща сурма відзивала ся вже близько.

В тім прорідив ся лїс і показала ся мала поляна. Комендант батальону казав затрубіти до штурму, а підохочені жовнїри кинули ся з наїженими баґнетами вперед.

Гальт! — роздала ся нараз команда начальника батальону. Гальт! — але жовнїри і без неї вже поставали тай соромно поспирали ґвери на землю.

Перед ними стояло 8 до 12 жидиків в віцї коло 10 лїт, які побачивши стільки війська, з криком і вайкотом збили ся в купку, тай тулили ся до себе.

— Що ви тут робите?! — крикнув грізно комендант.

— Ми проше пана єнерала — відозвав ся якийсь плаксивий голос з купи — ми нїц, ми так бавили ся в польське войске.

— Дурнї одні! ви знаєте що то не вільно. А хто тут трубів цїлий час?

— То не ми, то Герш — запищали нараз всї жидки і випхали на середину поляни малого, солодивого Гершка — то Герш, єму єго тате купило трубке на лїцитація, тодї як в наше місто Сїч розвязали.

Здає ся нам, що не потребуємо вже описувати, яке вражінє зробила цїла та пригода на комендантї, старостї і прочих достойників.

Ми можемо тільки те сказати, що мала немічна сїчова сурма, тяжко пімстила ся за свою розвязану матір “Сїч.”