Проростень/На смерканні
| ◀ Мати | Проростень На смерканні |
Пам'яті С. Єсеніна ▶ |
|
На смерканні. Гасне вечір,
потопає в сизій млі —
і розтанув серця глетчер
в дивних пахощах землі.
Жду. Чи прийдеш, добрий, ніжний?
В темну синь через зеніт
плине Лебідь білосніжний,
розгорнувши вільний літ.
Застила туманом очі
[очі повні зоряниць] —
і збагнути серце хоче
таємницю таємниць.
Мить — як безвік. Безгоміння.
Ось прислухайсь, не диши…
Чуєш радісне квиління
несамотної душі?
1919