Під колесами історії/Упадок московської державної думки

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Упадок московської державної думки.

Горстка російських конспіраторів, вихованих на безплодній міжнародній доктрині, перевезена 1917. р. в Росію контрабандою в запломбованих возах, доказала неймовірного чуда. Вони заволоділи величезною світовою імперією, одною з найбільших, які знає історія, й удержались вже чотирі роки при власти, не вважаючи на те, що їхній режім завернув шосту частину землі, культурно й економічно, кілька століть у зад. Над цею загадкою хтож не ломить собі голови? Я певен, що й найчервоніший німецький або анґлійський комуніст завдає собі або довіреним товаришам теж питання: „Як це можливо? Цеж проти всякої методи і рації!“ Він же добре знає, що фраза ex oriente lux, для політичних і соціяльних питань, може „брати“ тілько некритичних дурнів.

Вузонькі межі часописної статті не позволяють мені аналізувати цього, з політично-історичного боку незвичайно інтересного питання, та нехай мені буде вільно, сьогодні, спрямувати увагу читачів на одну прояву цеї безмірної траґедії, якій імя: Лєнін і тов., — прояву, яка хоч в обмеженій частині пояснює ґенезу і зміст цеї траґедії. Маю на думці бувшу російську інтеліґенцію, чи може краще — аристократію.

Деґенерація цеї будь-що-будь колись високоталановитої верстви була видна ще до революції, та у ній і після неї це виродження перейшло всяку уяву. Вся мартова революція, вся керенщина, із Львовими, Мілюковими, Савінковими, із усіми кадетами і есерами, показується сторонньому дослідникові як один великий дім божевільних. Та чи самі тілько активні політики такі?

Оце недавно появилася книжка „Царство Антихриста“ — збірка статтей Д. Мережковського, Д. Философова, В. Злобина й З. Гипіус на злободневні теми останніх часів. Імена, як бачимо, дуже поважні, перше з них навіть із світовою славою визначного письменника-поета. Недавно-що читали ми також розмову котрогось із европейських журналістів з М. Горьким, який мав повеличатися перед світом, що ненавидить 85% руського народу — селянства, бо воно не любить теперішніх червоних царів; кого Горький любить, окрім Лєніна, не виходило ясно з тої розмови. Та тепер Мережковський і тов. подбали про артистичну симетрію. „Царство Антихриста“, написане протягом останнього року в Польщі, так і палає пристрастною, можнаб сказати —  червоною ненавистю до Лєніна, його прихильників, слуг, усіх установ і діл; одначе читач даремно глядатиме у цих вигуках чогось позитивного, прояви любови, ідеї головної творчої сили…

Вибачайте, Мережковський і тов. також не без кохання, і саме нещасного — без обопільности. Вони закохалися у Польщу, чимало гимнів і сонетів воспіли в її честь і на славу її краси, а в передмові до збірника цих поезій читаємо слезоточиву елєґію на недостачу взаїмности коханки: „Это моя обманутая вѣра въ Польшу.“ Зрадлива коханка не слухала намови Мережковського, що визволена від большевиків „Россія не стала бы торговаться съ нею“ та що „русскій народъ давно понялъ, что лучше имѣть малую территорію, чѣмъ никакой“, тілько заключила мир із большевиками за ціну таких нужденно маленьких земель, які одержала в Ризі. Таж Мережковський і тов. булиб їй дали в двоє і троє стілько, по Дніпро, а може і по Волгу. „Россія-свиня“ (цеж bon mot самого автора „Лєонардо да Вінчі“ з часів, коли про революцію і Лєніна й чутки не було) велика, то й є із чого різати!

Я ставлю Мережковського, як поета, вище Горького, та як громадянина геть нище. Коли Горький діждався лоґічних і неминучих наслідків своєї письменської діяльности, здійснення своїх ідей, признався до свого рідного потомства і остав йому вірний; Мережковський натомість удає, що він не батько своїм дітям, та дає половину царства, щоби тілько хто спас його від них. 3 подібних мотивів я особисто волю Жида Троцького, як руського дворянина Бурцева. Хто з російських публіцистів підкопав більше російську державу, як теперішній видавець „Общего Дѣла“? Натомість Троцький будь-що-будь сьогодні заступає цю державну ідею далеко краще Керенського, Савінкова і всіх, імже ність числа.

Мені приходять нераз на думку погляди ріжних сторонніх чужинців про сучасну Московщину: большевики удержуються там не завдяки своїм абсолютним цінностям (вони їх не мають), тілько току, що це одинокий тамошній елємент здібний до державного урудування; з моментом, коли появиться нова державнотворча сила, большевизм пропаде, як віск од лиця огня.

Та чи ця сила появиться скоро? Про те, щоби вона не виросла у самій Московщині, добре дбають її теперішні володарі, на еміґраціїж, де перед ведуть Мережковські, Бурцеви і т. п., справа дуже безнадійна. Якщо відродження східної Европи не виросте із кісток Олегів, Володимирів і Ярославів — і старої Київської Руси — то спілка з обмеженою порукою, заснована і підписана в Ризі, має перед собою поважну будуччину.

23. X. 1921.

Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах.


  • Робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1924 року.
  • Автор помер у 1930 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.