Робінзон Крузо (1930)/4
| ◀ 3. Як я попав на безлюдний остров | Робінзон Крузо пер.: Юра Шкрумеляк 4. Мої перші дні на безлюднім острові. — Печера під горою. — Упольована ляма. — Звідки я дістав огонь? |
5. Моя дальша господарка на острові. — Мій калєндар. — Сіль. — Я освоюю собі дві лями і папугу. — Як живу і в що одягаюся по трох роках побуту на острові ▶ |
|
Вже був ясний день, коли я пробудився. Спершу не міг усвідомити собі, де я. Та побачивши себе на дереві, я пригадав собі все і з острахом оглянувся довкруги. Не було нікого, ні душі довкола, ні жадного сліду звірини. Лише спів птиць наповняв повітря. Я глянув на море — воно було гладке і спокійне, та з нашого корабля не було ні сліду. Його певно проглотило море. Я хотів подумати, що з собою робити, та страшенний голод не давав мені спокою. Скочивши з дерева, побіг над море, надіючися, що чей вода викинула може з корабля які сухарі або инший харч. Та на цілому березі не було ні знаку. Правда — лежали в однім місці два пірвані филями черевики, і то оба з одної ноги. — Чим-же мені прокормитися? — подумав я собі. — Чи на те мене Господь уратував, щоби я вмер голодовою смертю? Ні! Я ще вірив, що рука Божа надімною і з тою вірою кинувся далі шукати. Та як я не шукав по всіх закутинах скель і попід кущі здовж берега, не знаходив нічого. І прибережні дерева були без одного овочу. В розпуці кинувся я на пісок над самою водою і зросив його своїми слізми. Коли це перед собою побачив я дві устриці! Вхопив я їх і зїв з великим смаком. Потім знайшов ще дві і ще дві, тай від голодової смерти я був уратований.
Тепер моєю найбільшою журбою було знайти собі якесь безпечне приміщення, якийсь сховок, що хоронивби мене від зимна, звірів і людоїдів, що їх сподівався зустріти на цім острові. Та спершу ще й не знав, чи це остров!
З над берегу моря бачив я подалі в глибині вершок якоїсь скелі і подумав собі, що з нього можна би добре оглянути околицю. Я побіг туди, надіючись, пересвідчитися, куди я попав. По довгих трудах вибіг я на шпиль гори і кинув оком довкола. Який же переляк і яка розпука огорнули мою душу! Я побачив, що стою майже на краю досить великого острова, серед моря, якому не було видно кінця. Тільки з одного боку, з північного заходу, доглянув я щось ніби сушу, але в такій далечині, що я міг це вважати за привид, за оману моїх утомлених змислів. — О, я нещасний! — подумав я собі: Я опинився на облитім морями клаптику землі, відтятий від світа і людей, і мабудь прийдеться мені тут загибати до смерти, бо сюди певно не причалить ніякий корабель.
Я зійшов з гори і обережно почав іти здовж її стіп, шукаючи якого місця пригожого на сховок. Я не хотів надто віддалюватися від цеї скелі, бо все таки дурив себе надією, що може колись випадково перепливатиме сюди якийсь корабель і я побачу його з тої гори. І мені пощастило. В однім місці, у тій скелі, я запримітив вхід неглибокої печері, де від біди можна було схоронитися на ніч, а потім поглибити її. В кождому разі було тут вигідніше і безпечніше, як на дереві під отвертим небом. Я подумав собі, що варто би забезпечити вхід до печери перед дикими звірами і взагалі зробити печеру невидною для нікого. Добре було би насадити перед входом якісь молоді деревця, що зовсім закрили би мою оселю. Я подумав так і зараз, першого дня узявся до діла. Я викорчовував молоденькі деревця, подібні до нашої верби і пересаджував їх перед своєю печерою. Без усякого приладдя, — без ножа, сокири й лопати, — приходило мені це дуже важко. Я вратував з собою лише складаний ножик, — але й він поміг мені дуже. Ним міг я витяти досить грубий кусень галузи з якогось твердого дерева, заострив її на кінці й зробив собі в той спосіб малу лопатку. На другий день ранком, шукаючи устриць на снідання, знайшов я якусь широку мушлю, що добре надавалася на рискаль. Та тільки не було чим привязати її до держака. Але і в тому поміг мені припадок. Вертаючи знад моря до печери, в якій вже переночував одну ніч на сухій траві, я зачепив об щось ногою і впав як довгий. Схопившися, я побачив, що мої ноги заптуталися в якусь довгу, вужевату рослину, яку годі мені було розірвати на двоє. Не думаючи довго, я острою мушлею втяв її довгий кусень і поніс до печери. Цим природним шнурком прикріпив я мушлю до держака і мав добрий рискаль. За кілька днів я пересадив кілька рядів деревець так густо, що крізь них не міг би пройти звір, ні чоловік. Тоді взявся я поглиблювати печеру. Обережно копав я землю і виносив її на широких листках якоїсь ростини, з роду лопухів. Прокопаний простір підпирав я й забезпечував підпорами, які повирізував при помочі свойого ножика й мушлі. По пяти днях я викопав на стільки глибокий коридор, що чувся на разі безпечним і рішився на цей раз закінчити цю роботу й оглянутися краще по острові.
Вже два тижні жив я самими устрицями[1] та ще й суницями, які находив на своїй звичайній стежці з печери до моря. Устриці вже проїлися мені. Я тужив за иншою стравою. Про теплу я не міг і мріяти, бо не мав огню, але мені здавалося, що наколиб попав мені в руки кусень мяса, то я зїв би його сирим, як великий присмак. Та звідки взяти мяса? Правда — на острові було повно диких голубів, папуг і других птиць, що пролітали надімною, тай дичина мусіла бути, бо її сліди стрічав я вже другої днини. Але чим їх дістати?
Ідучи десятого ранку над море, я роздумував оттак над своїм положенням і майже весь час дивився собі під ноги. І несподівано вже недалеко берега побачив я подовгуватий камінь, з діркою по середині! Як сотворений мені замість сокири! Зараз витесав я малий держак, забив у отвір каменя і мав уже топір. Тепер уже мож би пробувати полювати на звіра. Як на те — раптом щось зашелестіло в кущах і стрілою понеслося в глиб острова. Я пустився бігти туди, та звір пропав у густім лісі, що починався недалеко. Знеохочений першою невдачею і втомлений бігом, я положився в тіни дерева, недалеко потічка, що журчав у моїх ніг. Задивившися в синє вічно погідне небо, я задрімав. Збудив мене якийсь шелест з боку. Я рушився, нишком піднявся й доглянув, як до потока йшло кілька лям, звіряток зовсім подібних до наших овець, тільки з невеликим горбом на хребті. Я підповз до потока і сховався за дерево над самою водою. І коли перше звіря почало пити, я нечайним ударом камяного топора приглушив його. Ударена ляма впала, а другі розбіглися. Я дорізав її ножем і став здирати з неї шкіру. Та передовсім врізав собі шматок мяса і вхопив його зубами. Та за хвилю знудило воно мене і я виплюнув його з уст. Таки не міг їсти сирого мяса тай вкусити його не мав сили. Тоді я пригадав собі, що десь чув від людей, як дикуни приготовляють собі мясо, і зробив так само. Взяв кусень мяса без кости, поклав його на камяну плиту, привалив другим каменем і почав з усеї сили гатити по нім своїм топором. За якої чверть години піт спливав з мого чола, але мясо було крухе, як спечене і я зїв його з великим смаком.
Попоївши, забув я вже й про устриці, взяв решту лями на плечі й поніс до печери. Тут здійняв я з неї до решти шкіру. Мясо відложив на бік, а шкіру повісив перед печеру щоби сохла. Я відразу подумав, що зі шкір убитих звірят зроблю собі одяг, бо мій уже зовсім пірвався. Досі я зробив собі був тільки широкий капелюх з листя пальми й носив його заєдно на голові, бо сонце пражило немилосерно.
Слідуючого ранку схопився я, щоби ще холодком піти на лови. Але тільки вийшов я з печери, як мусів завернути. Над цілим островом затягнулися такі страшні хмари, яких я ще ніколи нігде не бачив. За хвилину почало блискати й греміти і люнув зливний дощ, як з бочки. Раптом ударив грім десь близько печери і я почув запах диму! О, яким любим видався мені цей запах, коли я так стужився за полумям вогню! Не зважаючи на зливу, я вибіг з печери поглянути, де це горить. На мою втіху горіло велике дерево, подібне до нашої сосни, таки недалеко моєї печери. Я скочив до огню і запаливши велику галузу, повну пахучої живиці, побіг з нею до своєї »хати«. Тут при вході я поклав її на землю, доложив дров, що валялися під печерою і за хвилю запалахкотів у мене огонь. Я скакав з радости, кричав, співав і плакав. Потім вхопив цілу шинку з лями, застромив її на грубий патик і почав припікати на огни. Як смакувало мені це печене мясо, може уявити собі лише той, хто так, як я, кілька тижнів, пробув без огню і без теплої страви, кормлячись тільки устрицями! Попоївши й наложивши ще на огнище багато дров з живицею, щоби не погасло, я по тім пирі, який мені зіслало небо з громами і блискавицями, пішов спати.
——————
- ↑ Устриці = це рід малих животин, які живуть в морю, заховані в мушлевих скарупках і є дуже добрі до їди.