Робінзон Крузо (1930)/6

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
6. Святкування чотироліття мойого побуту на острові. — Землетрус і вибух вулькану. — Моя недуга. — Корабель! Корабель!

Отак жив я на цім відлюднім клаптику землі і з кождим днем освоювався щораз більше зі своїм положенням — та щораз більше тратив надію на ратунок з тої тюрми. Кождого дня ранком я ставав на шпилі своєї скелі і тужливим зором дивився в морську далечінь, чи не побачу де якого корабля або лодки. Та дні минали за днями, а довкола мене було лише безкрає море.

Мої чертки на деревлянім календарі показували, що ось уже надходить четверта річниця з того часу, як я попав на цей остров. Ранком того дня я побіг над море, впав на коліна і щиро молився Богу.

— »Боже! — зітхав я — коли Твоя воля держить мене тут уже четвертий рік дужим та здоровим і мене не зустріла тут ще ніяка небезпека, то я вірю, що Ти держатимеш мене й надалі в своїй опіці — і може ще коли навернеш мене до моїх любих родичів, у мої рідні сторони!«

 
Przypadki Robinsona Kruzoe page 0008.jpg
 

Цілий той день провів я на молитві і роздумуванню, сидячи на тому місці, де мене перед чотирома роками викинуло бурхливе море. Цілий той день я здержався від страви і навіть води не пив, наложивши цей піст на себе, як покуту за свої гріхи.

Вечером того дня я прийшов до своєї печери і погладивши, як звичайно, свої лями і свою папугу, ляг на спочинок.

Десь коло півночі збудив мене якийсь нечуваний досі шум і гуркіт на острові. Я схопився та зараз упав, так ходила підімною земля у своїх основах! Землетрус! — подумав собі я, відчинивши стаєнку лямам та взявши папугу на руку, вибіг з печери, бо боявся, що будемо всі погребані живцем. І добре я зробив. Бо тільки що вибіг я з лямами і з папугую на двір, як щось у печері завалилося — саме та частина, де жили мої бідні лями, зісунулася з грюкотом на їхню лежанку. Землетрус тревав добрих дві хвилини і був такий сильний, що я чув, як тріщали дерева і як било об береги зрушене море.

За хвилину все вспокоїлося — та нечайно побачив я нове страхіття. Десь на східному кінці острова — а я був на полудневому — вибухло щось зі страшною силою, мов би сто гармат потрясло повітрям, аж листя посипалося з дерев. Зараз потім озорила ціле небо червона заграва і я побачив на обрію, як високо в гору стало летіти каміння і попіл тай падало з лоскотом по цілім острові, аж недалеко моєї печери. Я впав на коліна і молився: »Боже, бачу, що тут уже не уйти мені смерти, поручаюся Твоїй волі і прошу о прощення!« І я впав зімлілий на землю.

Коли знову прийшов до свідомости, вже зоріло. Я лежав у болоті, а на мене лив дощ, як з відра. Я ледво піднявся і оглянувся. Довкола було тихо, біля мене не було ні лям, ні папуги. Я поплентався до печери і впав на свою постіль. До мене підбігли мої обі лями, що досі стояли в кутку печери, дрожучи зі страху, — а моя папуга сіла мені на груди і кричала: »Козоньки мої! Овечки мої!…« Я погладив ті милі сотворіння, хотів щось заговорити до них, але мене морив сон, моя рука хапала безсильно, я чув, що мене навістила якась важка слабість. — »Робінзоне, Робінзоне Крузо, що з тобою!« Застогнав я так сам до себе і знову попав у-несвідомість.

Коли я пробудився, вже вечоріло, але по тім гробовім сні я почувся трохи міцнійшим. Вставши з лежанки, я передусім кинувся подивитись, чи не погасла моя ватра при виході з печери. Ах! Вона погасла! І попіл був студений! Я знову опинився без вогню і хто зна, коли його ще добуду! Це поділало на мене так розпучливо, що я кинувся назад на землю і гірко заплакав. Я рішився не вставати вже і не виходити з печери, але ждати вже смерти. Так перележав я до ранку.

Та коли я рано поглянув на голодні лями і на папугу, яка поїла вже всі ягоди, мені зробилося жаль цих любих сотворінь, що були мені одинокою розрадою. — Я почав собі докоряти, що так скоро зневірився у Божу поміч, і взявши кошик, топір і лук зі стрілами вибіг з печери тай по драбинці виліз скоро на скелю.

Як звичайно, так і тепер, мій перший погляд упав на море — і я мало не зімлів з дива! Туж біля берега побачив я щось біле, що колисалося на вітрі — чи це не вітрила?! Правда — чогось пошматовані вони на куски, а головна щогла зломана — алеж це корабель!! Може хто причалив серед бурі, може кого филі загнали, але певно хтось є там живий, коли корабель тримається на воді!

Кинувши й кошик і топір і лук, я без памяти пустився бігти з гори, кричучи що сили, мов божевільний. Я боявся, що той корабель може рушити раптом і відплисти — я не пережив би цеї розпуки! За хвилину станув я на березі — і остовпів та не знав, чи це сон, чи привид у горячці, чи несамовита дійсність. Переді мною — на якого пів кільометра від берега — стоїть той сам корабель, що ним чотири роки виплив я з Бразилії! Звідкиж він тут узявся, коли перед чотирома роками був пропав на моїх очах під водою? Не знаю — але це був той самий корабель, передом звернений до берега, а задом занурений у воді! — Там певно нема живої душі, подумав собі я, але на ньому є ще певно такі речі, що здалисяб мені на цім моїм самітнім царстві.

 
Robinson Crusoe Walter Paget 1896 034.jpg
 

Море було спокійне. Тож я, ненадумуючись довго, скинув з себе шкіряну одіж і кинувся вплав. За кілька хвилин я був під кораблем і вхопившись звисаючої линви, дістався на поклад. Я захитався з дива, коли мені на зустріч вибіг зголоджений пес, а за ним два коти! Я пізнав їх — це були наші корабельні звірята, і вони пізнали мене та стали дивними голосами оказувати свою радість. Вони жили! То певно цей корабель понесло було десь на моря, а тепер знову пригнало сюди! Хто зна, чи не були би ми всі вратувалися, якби не опускали покладу на тій нещасній лодці.

Przypadki Robinsona Kruzoe page 0234.jpg

Та не було часу на роздумування. Я кинувся в каюту, — потім у склад харчів і знаряддя і знайшов тут правдиві скарби! Але як їх перевезти на остров? З надлюдським трудом почав я з дощок і линви вязяти сплав і по добрих двох годинах це мені вдалося. Я боявся, що корабель, який чудом держався ще одним кінцем над водою, може леда хвиля піти на дно моря. Тож скоро почав збирати те, що мені здавалося найціннішим. На сплаві примістив я кілька моряцьких скринь з сухарями, сушеним мясом, голяндським сиром і рижом. Потім узяв ще трохи одежі, особливо врадувався біллям, знайшов пістолєт, дві рушниці, одну шаблю, торбинку куль і скринку пороху, трохи цвяхів, якийсь мішочок з зерном, книжку »Святе Письмо«, постіль, дві бритви, кілька кресал, пару ножиць, кілька пар ложок, ножів і вилок, далековид, ба, навіть 36 фунтів штерлінґів грошей! Побачивши їх, я усміхнувся — бо на щож мені придалися би гроші на тім острові, але взяв їх на памятку по тім утраченім світі, де гроші мають вартість. Я скочив на сплав, а за мною пес і оба коти. Заждавши припливу моря, я при помочі якогось довгого дручка, довеслував до берега й опинився після відпливу моря на сухій землі, недалеко своєї печери. Скоро почав я скидати зі сплаву свої скарби, хотячи ще раз вернутися на корабель, бо там було ще багато дорогоцінних мені річей. Та коли я скинув останню скриню і обтерши піт з чола, глянув на море, — з корабля вже не було й знаку. Він пропав під водою.

Przypadki Robinsona Kruzoe page 0239.jpg
Przypadki Robinsona Kruzoe page 0241.jpg

— Що за щастя! — подумав я собі. — І як я смів зневірюватися в Божу опіку наді мною? Чиж не Божа рука подала мені з корабля оці скарби, що зроблять мені тепер моє життя куди лекшим, як досі? І то в хвилину перед тим, як вони всі мали пропасти невідклично на дні океану! Заходила ніч. Я зробив собі над берегом моря шатро, до якого позносив усі придбані з корабля скарби.

На другий день я кинувся носити свої скарби до печери. Передусім узяв обі рушниці з кулями і порохом. Маючи їх, я міг себе вважати справді необмеженим володарем цего острова.