Руіна/Гетьманованнє Самійловича/I

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ГЕТЬМАНОВАННЄ ІВАНА САМІЙЛОВИЧА.


I.

Як вернув ся з Москви в квітнї 1672 р. Карпо Мокриєвич, в Батуринї зібрались значні люди козацького стану: ґенеральна старшина, полковники, полкова старшина, отаманнє та війскові товариші. Вони поклали прохати царя, щоб раду для вибору складено без козаків простих та поспільства з тої причини, щоб, як вони казали в прозьбі, „від великого скуплення поспільства не повстало якої небудь ворохобнї“. Від сеї батуринської попередньої ради виряджений був до Москви від усего війска запорожського колишнїй чернигівський полковник Іван Лисенко зі статтями, що мали вагу умов, на яких бажали вибирати нового гетьмана. Чимало було в тих умовах такого, що повинно було подобатись Москві. Прохала старшина, щоб без царської волї, без ради зі старшиною, гетьман і не писав до чужоземних володарів і не зсилав ся з ними через післанцїв. До сего часу московський уряд забороняв місцевій власти козацькій зсилатись з чужими державами, що даремно вимагали Українці; тепер вони самі прохали сего і само по собі без усякої потреби, а щоб тілько догодити Москві. В своїй прозьбі старшина висловила бажаннє, щоб гетьман не мав права інакше карати козаків та посполитих, як тілько з присуду війскового суду і се повинно було робитись через те наперед, щоб не чинилось раз-у-раз того, що дозволяв собі чинити самохіть скинений гетьман. На останку старшина прохала: як би навіть і на тій радї, на якій вже заздалегідь для здержання ворохобнї не допущено простого козацтва та поспільства, та скоїв ся який небудь непорядок, то щоб царські ратні люди, які прибудуть з царськими боярами, щоб вони оберегали старшину.

Лисенко вкупі з прозьбою привіз до Москви ще й звістку про Сїрка. Сей останнїй в останньому часї, служачи польскому королеви та признаючи за гетьмана Ханенка, що постановила Річ Посполита, на річцї Куяльнику, між Днїпром та Бугом, розбив купу білгородських Татар, що залишив Дорошенко на зимівлю на Українї, захопив мурзу та віз єго у Курск до Ромодановського. В місточку полтавського полку Новому Санжарові, Сїрка затримав полтавський полковник Хведор Жученко, мурзу відіслав до Полтави у острог, а Сїрка закував, та сам повіз до Батурина. Жученко казав, що він сам чув, як Сїрко прилюдно в Новому Санжарові казав, що прибув на лївий берег Днїпра, щоб переманити міста полтавського та гадяцького полків до короля польского та до Ханенка, маючи надїю, що тутечки у него знайдеть ся чимало прихильників. А як доводить дещо з життя єго потім, то Сїрко, почувши, що на лївому березї України не було гетьмана, поспішавсь туди, маючи надїю, що єго оберуть за гетьмана.

З самого початку мая в Москві почали ся розпорядки, як на Українї скласти раду для вибору гетьмана. Відповідно прозьбі української старшини при виборі велено бути притомними бояринови князю Ромодановському, та думному дворянинови Іванови Івановичу Ржевському з дяком, осьмома дворянами, товмачем та чотирми піддячими, звелено було налаштувати для ради царський намет та вози під царський скарб для подарунків вибраному гетьманови та старшинї. 18-го мая Ромодановського відпущено з наказом ось-яким: насамперед Ромодановський повинен був оголосити царську милость старшинї за те, що вона не пристала до зрадливих замірів Демкових, а потім вже сповістити, що ті статтї, які були покладені при виборі Многогрішного в Глухові, можуть зістатись і тепер, як були. До архиєрея Лазаря Барановича послано царську грамоту, в якій єму казано приймати участь в радї для вибору гетьмана. 26 мая Ромодановський рушив в дорогу.

А тимчасом до Батурина прийшло багато Українцїв, як казали чоловіка з 400. Вони вирядили в місто до обозного та до суддїв від себе чоловіка, щоб він сказав:

„Нам невідомо, де Ви подїли гетьмана, що був, а тепереньки у нас немає гетьмана. Ми прийшли до Батурина та й стоїмо в полї, щоб вибирати гетьмана, — виходи-ж до нас на раду.

Обозний відповів :

„Без царського дозволу ми не сьміємо виходити до вас у поле на раду, а ось прибуде з Москви царський боярин, тодї і збереть ся рада тай виберуть нового гетьмана.“

Післанцї ходили і до Григория Неєлова, яко до начальника московського війска в Батуринї й казали єму:

„Виходи до нас та приводи ґенеральну старшину, нехай несуть і війскові клейноди.“

Й Неєлов також як і обозний відповіли нї се, нї те, але зауваживши, що в Батуринї почали змавляти ся дехто з чужих, звелїв зачинити батуринський замок та не впускали туди нїкого чужого. Сама старшина вирядила до Ромодановського післанцїв прохати єго, щоб він поспішав ся з царським війском, а то народ повбиває її, сердячись за те, що не виїхали в поле на раду. Тодї Ромодановський писав до Москви, що, як доходили до него відомости, і проміж старшиною стало безсовістно.“ А в Москві пішла поголоска, що на Українї бажають вибрати на гетьмана Сїрка, що найбільше сего намагаєть ся чернь, але не від того дехто й між старшиною. Але Москва зовсїм не хтїла вибору на гетьмана Сїрка: єму не няли віри стілько, що й на думку не ставало нїкому постановити єго на чолї усего козацтва, підвладного московському цареви. В Москві відали й розуміли Сїрка: справжнїй запорожець, він не відзначав ся встійностю і легко збочував за всяким потягом і се доводило усе єго минуле життє; колись укупі з усею Україною був заклятий ворог Поляків й вірно служив московському цареви, як сей воював з Польщею, опісля пристав до Дорошенка, знов від него відчахнувсь, тримав ся Суховієнка з Ханенком, а те знов вкупі з Ханенком пристав до Поляків, тепер-же розлїчуючи, що про него склала ся в народї добра слава, почав гадати про гетьманство під царською рукою. З московського боку чудно-б було потурати бажанням такого чоловіка, на якого не можна було покладати надїї, а через те 9-го червця до старшини, що часово вела лад на Українї, послано указ, вирядити до Москви Сїрка за караулом.

Ромодановський, як тільки завитав до Путивля 9-го червця, так зараз же дав звістку старшинї через харківського полковника Захаряшевича, що вступає на Україну. 12-го червця старшина виїхала з Батурина до Конотопа а звідти вже вирядила до боярина київського полковника Солонину оповістити, що радї нїяково буде зібрати ся у Конотопі через те, що навкруги міста козацьке війско випасло увесь степ, а царське війско, не маючи навкруги верстов на десять харчів, по черзї випасе збіже, через що Конотопцям скоїть ся велике лихо. Через те лїпше буде, коли раду складуть де небудь між Конотопом і Путивлем. На се Ромодановський відповів ось-як:

„Нам звелїв цар, щоб рада була в Конотопі. Ми рушимо до Конотопу.“

Відіславши Солонину, Ромодановський перевіз ся через Сейм, і зупинив ся між Конотопом і Путивлем біля місточка Козачої Діброви за 15 верств від Конотопу понад річкою Красеню, в кінцї давного закопу. Сюди прибув до него прилуцький полковник Лазар Горленко й сказав:

„Уся ґенеральна старшина та полковники бажають, щоб рада була біля Козачої Діброви; вони прибудуть до тебе, боярина, на „схід“.

Ромодановський відповів :

„Цар звелїв менї скласти раду і вибирати нового гетьмана, вибирати в Конотопі, а не в Козачій Діброві.“

Видно з усего, що боярин хотїв дословно триматись царського приказу, бо відправивши Горленка, він рушив далїй, але нараз, ледве він відійшов за три верстви від Козачої Діброви, єго зустріла ґенеральна старшина та стала прохати, щоб раду вчинити на містї і не доходячи до Конотопу.

Боярин промовив до них:

„Хоть цар повелїв бути радї в Конотопі, та нехай вже буде по вашому: вчинимо раду і в Козачій Діброві.“

Намаганнє старшини, щоб рада була не в Конотопі через брак харчів, було тілько приключкою, бо, здаєть ся, старшинї бажало ся тільки запобігти, щоб не було натовпу людий, а сего не можна було вчинити, як би вона була в Конотопі, як би тілько народ довідав ся про раду. Старшинї подобалось вибрати нового гетьмана, щоб сего не відала велика громада. Вона скористувала з того, що вибір можна було вчинити не на українській землї, де вона зустріла боярина. Певно й Ромодановський згоджував ся на таке міркованнє, щоб не було такої ворохобнї, яку вчинила нїженська чорна рада в часи вибору на гетьмана Бруховецького. Старшинї було так нїколи з вибором, що вона умовила боярина вчинити раду, не чекаючи архиєрея Лазаря Барановича. Ромодановський згодив ся і на се, бо з початку треба було балакати про статтї, а потім вже на другий день вибирати гетьмана, а за тим надійде і архиєрей. Очевидячки старшина лякалась натовпу людий, а для того з усеї сили намагала ся довести справу до вчинку як найшвидче. Ромодановський звелїв розкласти царський намет і запросив туди старшину та полковників; поли намету були відслонені; поза наметом стояло козацтво, що прибуло з старшиною в лїчбі від 3 до 4 тисячів: єму було видно, що дїєть ся в наметї, а з дозволу боярина та старшини і собі приймати участь у виборі, скільки треба було. Насамперед боярин від царя запитав старшину та усе війско про здоровлє. Старшина подякувала за таку милість і зі свого боку запитала про царське здоровлє. Ромодановський промовив до них, як було звелено і скінчив так:

„Великий цар дарує Вам попереднї глухівські статтї; права ваші та вільности до віку зламані не будуть, а ви маєте право затвердити попереднї статтї, та ще додати й нові до старих, які вам потрібні.“

Тут боярин звелїв прочитати голосно попередні глухівські статтї і нові, що були додані.

Тодї обозний Забіла промовив:

„Ми задоволені глухівськими статтями і вони всї потрібні нам, опріч 22-ої, де прописано, щоб настановити полковника, а при нему тисячу чоловіка компанїї, щоб утихомирювати свавольцїв, коли деякі з'являть ся та почнуть коїти неподобне та чинити зраду. Але такі компанїї коять велике лихо мешканцям міст та сїл, то ми прохаємо: нехай великий цар зглянеть ся на нас та звелить, щоб нї у гетьмана нї у полковників не було компанїї.“

I справдї, за Многогрішного, користуючи з дозволу малого компанїйського полку, українські полковники позапроваджували у себе окрімні компанїї і таким робом доходило до того, що по Українї складене буде інше війско опріч козацького і хоть воно-б залежало від тих самих полковників, одначе-б складало ся де збільше з охотників, а, в тій лїчбі з чужоземцїв. Навряд, чи вигідна була-б для уряду така проява в прилученому до держави краї.

„Буде так, як прохаєте“, промовив Ромодановський і з свого боку визначив зміни, які треба було вчинити в глухівській умові. Він казав:

„В 17 артикулї глухівської умови казано, що в часї з'їздів царських післанцїв з післанцями польского короля, щоб і з вашого боку були післанцї і чули про ваші українські справи. Але коли в Москві з'їжджали ся польскі післанцї з царськими боярами, а з вашого боку прислано Костянтина Солонину, тодї польскі післанцї оповістили, що вони не мають від свого короля дозволу приймати на з'їзд вашого післанця. Нехай на далїй ви не посилати мете на з'їзд своїх післанцїв, щоб не мати собі трат, а посольскій справі перепон, а коли на з'їздї припаде яка небудь ваша справа, або складати меть ся умова, тодї великий цар звелить оповіщати вас про се листами.

„Покладаємо ся на волю великого царя“, відвітувала старшина. Тодї нараз прилетїв з Москви післанець і доручив бояринови царський лист. Як прочитав єго боярин, то голосно промовив:

„Велика радість склала ся єго царському величеству. В 30 день мая сего року, по молитвах сьв. отцїв, Бог дав нашому цареви сина, а нам царевича та великого князя Петра Олексїєвича, усеї Великої, Малої і Білої Росиї. Йменини сьвяткувати муть ся 29 червця.“

Старшина промовила поздоровленнє. Тодї Ромодановський знов вернув ся до справи й запитав:

„Які-ж нові артикули бажаєте постановляти — оповістїть.“

За всїх відвітував обозний:

„У нас не буде нїяких нових артикулів.“

„Тодї приходьте, мовив Ромодановський, завтра, 17-го червця до царського намету вибирати гетьмана. До вас прислали указ, щоб ви вирядили в Москву Сїрка а вкупі з ним мурзу Дігмамета, але й досї сего не зроблено.“

„Ми чекали твого боярського прибуття“, відповів обозний.

„Сегодня, промовив Ромодановський, виряжу їх за сторожею“.

А Сїрка вже заздалегідь привезено сюди і тепер єго віддали Ромодановському, а сей зараз же вирядив єго до столицї.

17-го червця, о третїй годинї в день (як тепер лїчити, то се було-б о десятій з рана) прибув до боярського табору архиєрей Лазар Баранович, з архимандритою Новгород-Сїверського монастиря Михайлом Лежайським. З шаною зустрів архиєрея боярин з товаришами. За архиєреєм прибув і Григорий Неєлов з своїма стрільцями.

Старшина й полковники прибули до намету. Попереду несли клейноди (ознаки гетьманського уряду): булаву, корогву, бунчук та литаври. Лавою за старшиною та полковниками рушали козаки, яким належало бути на радї. Після привитання, як було звичайно, Ромодановський звелїв перед наметом царським обладнати майдан (просторе місце). Там постановили стілець з іконою Христа Спасителя, а біля него другий, на сей останнїй поклали гетьманську булаву, а біля столу постановили корогву й бунчук. З намету виступили боярин та архиєрей. Архиєрей промовив молитву. Боярин уклонив ся на всї чотири боки й промовив:

„Великий цар послав мене свого боярина й звелїв менї бути притомним на радї для вибору гетьмана, а вибір гетьмана належить до вашого війскового права і залежить від вашої волї, кого побажає вибрати усе війско: ви обозний та вся старшина й усе війско запорожське з сего боку Днїпра — вибирайте собі гетьмана.“

Се промовивши, боярин відійшов на бік.

Не довго гаялись з вибором, бо вже заздалегідь умовились і самого боярина оповістили, як кажуть, на чому все скінчить ся. Виборцї оголосили за гетьмана ґенерального суддю Івана Самійловича. Дмитрашко Райча та Костянтин Солонина підхопили єго попід руки тай постановили на стіл. Обозний Забіла подав єму булаву, а інші полковники окрили єго корогвою та бунчуком.

Самійлович промовив:

„Я не бажаю гетьманського уряду; але ви по царському приказу та маючи на те війскове право й вільности, вибрали мене, — через що я не повинен сперечатись й повинен затримати царське надання — булаву й корогву. Тілько вам я ось-що скажу: треба нам бути з усїм війском запорожським в підданстві великого царя. Я вірно служити му царському величеству та єго нащадкам без усякої зради й колихання і зроду не схочу подїяти того, що дїяли колишнї гетьмани. Вкупі зо мною і Ви служіть вірно, певно, не ймучи віри нїякому непевному слову та улещуванням, а тримаючись за статтї умови міцно та встійно.“

„Ми всї згожуємось служити великому цареви в довічному підданстві; прийми на тому від нас корогву, булаву та бунчук та й стань гетьманом над нами“, промовив від себе та від усїх обозний.

За вибором гетьмана вибрано ще на радї декілько з нової старшини. На місце Самійловича на посаду першого ґенерального войскового суддї поставили другого суддю Домонтовича, а на місце сего останнього — Павла Животовського; замість засланих вкупі з Многогрішним ґенеральних осаулів Гвинтівки та Грибовича вибрали Івана Лисенка та Леська Черняка. Тодї скинено з місця ґенерального писаря Карпа Мокриєвича й вибрано нового писаря Саву Прокоповича, на ґенерального хоружого вибрали Григория Карповича, за ґенерального бунчужного Леонтия Полуботка, а гадяцьким полковником Семена Остренка. Рославцеви звернено стародубське полковництво. Се все счинило ся зараз же за вибором Самійловича на гетьманство. Нам невідомо, що там дїялось потай тодї в подробицях, а через те не можно виявити зовсїм певно, через що гетьманом вибрано Самійловича, якими стежками дійти до сего вибору, чи міцно він сам намагав ся, щоб вибрали іменно єго й скілько єму допомогла згода на єго вибір Ромодановського. Єсть офіцияльна відомість й лїтописний переказ, що вибір вчинив ся по згодї: „вільними та не суперечними голосами“. Вибір само по собі пособило ще й те, що воно вчинило ся тільки на радї самої старшини, полковників та козацтва, що було підібрано на раду, що вибір вчинив ся раптом на московській, а не на українській землї, вчинив ся, так мовлячи, на дорозї, куди нїяк було прибути натовпу простих козаків, а ще й то допомогло спокійному вибору, що московський уряд звелївши вирядити Сїрка на Москву, відсторонив через те небезпечного Самійловичеви суперечника. Чоловіком найбільше значним і що мав найбільше впливу поміж ґенеральною старшиною, був тодї обозний Петро Забіла; але єму було якось нїяково перед московським урядом намагатись гетьманської булави для себе самого після того, коли він, підлещуючись Москві, вимовив думку, що добре було-б гетьманський уряд доручити московському бояринови. Однакже й новий гетьман спостеріг швидко, що обозний Петро Забіла, що подолїв Многогрішного, був небезпечний й для него: ледве тілько новий гетьман Самійлович міцно осїв на гетьманському урядї Забіла зник. Нам не відомо, через що склало ся, що Карпо Мокриєвич відцурав ся від писарського уряду. Трошки спізнена, але дочасна звістка звіщає, що Самійлович спекавсь єго та змусив вибрати за писаря іншого, а Мокриєвича з того часу почали усї нехтувати. Лазар Баранович називав єго Юдою-зрадником, а коли роздавав після служби антидор, і підходив брати єго Мокриєвич, то вимовив: „Юдї Христос дав хлїба, а після хлїба увійшов сатана“. Мокриєвич був змушений піти на вигнаннє. Новий гетьман був сином попа, а через те в протязї єго гетьмановання прозивали єго гетьманом-поповичем. З батьком вкупі він з правого берегу Днїпра перейшов на лївий, бо єго батько одержав парафію у Красному Колядинї. Іван Самійлович, як для того часу, одержав замолоду чималу осьвіту й виявив чималу до всего вдатність, практичний добрий розум і дотеп. Він почав служити в козацькому війску. За Бруховецького мав велику вагу ґенеральний писар Гречаний. Самійлович придбав собі єго прихильність і через него був вибраний сотником в містї Веприку, гадяцького полку, а потім також, завдяки Гречаному, став чернигівським наказним полковником, займаючи посаду війскового товарища. Самійлович яко мога пособляв Бруховецькому в єго намаганню, зробити зміну супроти московської власти, і як вже ми бачили, виявив велике ворогованнє до Москалїв, в часї, як в чернигівському замку обложений був воєвода Толстой. Але Бруховецького не стало, Дорошенко несподївано перейшов на правий беріг; ото Самійлович, спостерігши, що справа не йде на лад, пристав до Многогрішного, заприсяг московському цареви і вкупі з іншими Українцями московський цар вибачив і єму, як батько. На радї в Глухові єго вибрали ґенеральним суддею, певно завдяки єго осьвітї. Ми вже бачили, що вкупі з Забілою та Мокриєвичем він довів Демяна Многогрішного до замку, але не маємо нїякої указки на те, що вже в той час він загадував одержати гетьманство.

По скінченім виборі Самійловича Лазар Баранович з архимандритою Лежайським та нїженським протопопом Семеном Адамовичем відправив молебен, а після сего, перед хрестом та євангелиєю, гетьман та вибрана старшина заприсягли цареви на вірність. Ромодановський промовив до них промову з наукою, звелїв гетьманови та всїй старшинї підписатись під умовами, на яких вибраний був гетьман, і запитував, які староства бажають вони одержати на гетьманську булаву та війскову гармату. Гетьман та старшина сказали, що на булаву бажають мати Гадяч, а на гармату Короп та Воронїж. Боярин звелїв записати назви отих міст на грамотї царській, де пропущено було місце, і тодї віддав грамоту гетьманови.

Вже після сего Ромодановський запросив архиєрея з духовенством та гетьмана з усею старшиною до себе на бенкет. Другого дня, 18-го червця, вже гетьман з старшиною покликав боярина з товариством на обід. Ромодановський віддав подарки, які привіз від царя: гетьманови два сорока соболїв — оден в сто рублїв, а другий в пятьдесять, та крім того дві пари соболїв вже коштовнїйших, по 20 р. за пару; ґенеральній старшинї по одному сороку соболїв по 60 р., а опріч того по білому оксаміту та по кармазиновій камцї; полковникам по сороку соболїв в 60 рублїв, а декотрим по парі соболїв по 10 рублїв ср. та по оксаміту, полковим осаулам, писарям, канцеляристам та духовним особам роздав відповідні подарунки соболями.

На другий день, 19-го червця, гетьман з старшиною рушив до Конотопу, а звідтіль до Батурина.