Руіна/Гетьманованнє Самійловича/IX

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
IX.

На веснї новоназначений султаном гетьман з титулом князя перейшов Дунай. Відразу було знати, що сого князя було вистановлено тільки яко прапор. Турки сподївали ся на вражіннє, яке, як їм здавало ся, повинно було вчинити на Українцїв імя Богданового сина. Всї вояцькі справи вести покладено було на Ібрагім-башу, якого прозвали шайтаном (дїдьком). Казали, що турецького війска на Україну назначено до 100 тисяч, а у князя Хмельницького спочатку було лишень півтораста козаків. Своїм наказним гетьманом Юрасько постановив Евстафія Гіновського[1], якого знали за Астаматія. Сей наказний іменем свого князя почав пускати унїверсали по Поділлю. Він вимагав, щоб польскі залоги не гаючись покидали подільскі місточка, бо вся країна відходить від Польщі до турецького падішаха. Оден з таких унїверсалів послано до немирівського старости Степана Куницького, а він список з него довів гетьманови Самійловичеви. До подільских селян подавалась вістка, що хутко вступить „безлїч“ турецького війска, і впевняли, як що вони признають за свого князя Хмельницького, тодї можуть собі спокійно пробувати, не страхаючись обра́з від Турків та Татар. Цьвітня 7-го Юрасько вирядив післанцїв у Сїчу з листом до Сїрка. Він виявляв бажаннє всего доброго від Бога, „єму-же возможно нищого і смиренного вознести і посадити со князї, а сильного низложити“; натякнув про подїї свого батька, згадував про власне минуле, про те, як багато лиха він зазнав, поки Бог не „подвигнув серце непобідимого цїсаря турецкого, трема частинами сьвіту володїючого, дарувати єму волю, затвердити гетьманом і князем України. Лист єго закінчавсь впевненнєм, прихилити ся до него і прислати посольство. Грамоту Юраськову було запечатано знову вигаданою печатию: на неї в колї був образ верховня на коневи, з булавою у розпростертій руцї; вище кінської голови, що оздоблено пуком піря — яблоко з хрестом, а біля верховня була постать людини з мушкетом, яка стоїть на землї. На печати були слова: „печать — княжества Малороссійского“. Юраськові післанцї вимагали, щоб Сїрко осібно виступив на зустріч князеви, що уступає на свою державу.

Не ймучи віри, стрінули запорожцї сей заклик Юраськів до них. Загомонїли: „Турки гадають з нами таке вчинити, як з Умонцями, хтять виманити частину наших у степ, а решту у Сїчі полонити і нашого коша розруйнувати!“ Але у запорожцїв ледве не завсїди так вело ся: погомонять, покричать, а потім таки поступлять ся.

Так склало ся і тепера. Запорожцїв спокусила надїя добути через Хмельницького волю своїм товаришам, яких Татари полонили у Ладижинї, коли брали се місто, і вони вирядили до Хмельницького трех своїх товаришів. Сїрко, одначе, звістив про се Самійловича, висловивши, що запорожцї, щоб визволити своїх братів, замирили з Кримом. Але сї вчинки не повинні викликати сумнїву про їх вірність цареви. За се Самійлович післав Сїркови докір, зауваживши, що визволеннє бранцїв можно було протягти і до іншого часу.

З'явленнє Хмельницького наробило переполоху і у Москві заметушились немов з пропасницї. В українські полки і на Сїчу було післано царські грамоти, щоб не слухали влесливих унїверсалїв Юраська. До Чигирина вирядили ґенерал-майора Опанаса Трауернїхта, стрілецьких голов Титова та Мещеринова з їх „приказами“ та полковника інженєра Фан-Фрастена. В трех стрілецьких „приказах“, що заслано туди, було до 24.000 чоловіка. Ромодановському, що стояв у Курську, було показано раз-у-раз зсилати ся з Самійловичем і йти до него на злученнє, як він потребує. На підмогу їм назначено друге війско, якому слід стояти у Путивлї під головним зарядом боярина Василя Василєвича Голїцина. Гетьман вирядив до Чигирина чотири з половиною тисяча вибірних козаків з 5 полків і охочих козаків, настановивши над всїма наказним чигиринського полковника Карповича-Коровченка. Саме тодї гетьман випрохав у московського уряду дозвіл, бити у Путивлї окрему монету під назвою чехи, власне на плату українському війску. Крім того він випрохав 10.000 червінцїв охочому війску в позику, обіцяючи вернути виготовленими чехами.

Запорожських післанцїв, що прибули до Хмельницького, покликали до Ібрагіма-баші. Він їм сказав: „Признайте Юрка Хмельницького князем України, і тодї нї запорожцям, нї українському народови не чинити муть жадних ворожих вчинків від Турків та Татар“. Хмельницький послав Сїркови новий лист, де обіцяв збереженнє прав і вольностий, впевняв, що виправить волю запорожцям-бранцям, але не міг сего справдити, бо Ібрагім-баша єго не слухав.

Минали тиждень скрізь тиждень. Сїрко не йшов до Хмельницького, але сварив ся з гетьманом Самійловичем, не їхав до него на пораду, відписуючи, що лякаєть ся, щоб гетьман не заслав єго на Сібір. А Самійлович у своїх доводах у приказ виставляв Сїрка зрадником. У Москві поводили ся з гетьманом ласкаво і з довірієм, але не дратували й Сїрка, бо знали, що Самійлович та Сїрко особисті вороги, тому-ж то натурально були прихильні, оден на одного намовляти. По звістках, що подав Куницький, гетьман не мав жадних певних вісток про рух ворогів аж до середини червня. На останку, саме тодї ватажники, яких вирядили на розвідки, напали на турецький обоз із запасом і взяли турецьких язиків. Тодї Самійлович довідавсь, що Хмельницький вже переправивсь через Днїстер і сподїваєть ся за 16 день дістати ся до Чигирина. А поки що післав Українцїв, що визволив з турецької неволї, з унїверсалами у Немирів, Кальник та инші міста, прихиляти до себе український народ ласкавим напучуваннєм. Коли єму з доброї волї не коритимуть ся, він похвалявсь вжити зброї.

У самому Чигиринї справи йшли так. Ґенерал-майор Трауернїхт, що прибув у кінцї червня, щиро заходив ся коло окопів чигиринського верхнього замка, а нижнїй укупі з містом він лишив на козаків[2]. Московське війско виводило дубові стїни, що недавно погоріли з пожежи. Козаки у нижньому містї будували стїни, насипали каміння, підкопували у глибиню. Так минув липець. Липця 28 у Чигиринї з'явивсь утїкач і оповістив, що він був козак, що єго полонили Турки, що він у них вступив до служби, а потім убив свого товариша і утїк. Він довів, що Турки вже недалеко, сподївають ся днїв у три або чотири здобути Чигирин, а потім вони рушать на Київ. Про се звістили гетьмана, що був саме тодї з війском у Ромнї. Серпня 3-го в околицях Чигирина почали з'являти ся вороги, а ранком 4-го все величезне турецьке війско отаборило ся по східному і південному боцї від Чигирина[3]. На 216 сяжнїв від рова, що оточав верхнїй замок, був старий окіп. Бусурмени відразу єго заняли, почали насипати шанцї, уставляти гармати. Людий у них було сила, того-ж робота йшла дуже хутко. Того-ж дня над вечір вони почали палити.

Всї силковання ворогів обертались спочатку на верхнїй замок[4]. Нижнього, що сумежив до міста, вони не торкали. Хмельницькій післав до козаків, що там сидїли, унїверсал. Він вмовляв признати себе за князя, обіцяв від падішаха ріжні ласки та, окрім того, обіцяв кожному козакови плату за два роки і по два нових жупани.

За кількадень після сего Турки не робили жадного нападу на нижнїй замок і не палили на него, чекаючи, яке вражіннє вчинить унїверсал Хмельницького. Московські воєводи, що сидїли у верхньому замку, почали спостерегати, чи не змовляють ся часом козаки з Хмельницьким та чи не лагодять ся часом зректи ся царя. I коли Турки підвели до верхнього замку свої гадючі шанцї на 100 кроків, Трауернїхт, знаючи певність козаків, наказав їм йти на герць. Козаки не суперечили і на ніч з 5 на 6 серпня вийшли числом 1000 чоловіка. До них пристало 800 чоловіка з московського війска, хоча в силу, бо Трауернїхт був людина тиха та добра і до того Нїмець: єго підлеглі не лякали ся, не дуже любили і мало слухали. На сей раз козаки з московськими людьми Турків богато побили у ворожих шанцях. З того часу Турки зрозумівши, що унїверсали Хмельницького не мають сили, почали палити і у нижнїй замок, як і в верхнїй; а Москалї перестали лякати ся зради від козаків, пускали їх у верхнїй замок і доручили їм берегти окопи від річки.

Серпня 10 до Турків прибуло 2000 Татар з своїм ханом і вони отаборили ся з Черкаського боку Чигирина.

Того-ж самого дня серпня 10, гетьман біля Артополоту злучив ся з Ромодановським, і обидва війска разом рушили до Днїпра. По дорозї ватажки безупинно відбирали нові вістки про становище обложенцїв, які благали скоріш поспішати їм на підмогу, інакше Турки розібють і спалять місто. Серпня 17 гетьман вирядив туди ще піший серденяцький полк, а боярин 1000 драґонів.

Не задовольняючись тим, що вони раз-у-раз палили з гармат по верхньому та нижньому замку, Турки біля Чигирина заходили ся вести заразом три підкопи. Перший вибух був недоладний: обложенцї заздалегідь довідали ся про сей замір ворогів від одного втїкача. Не вміючи копати контр-міни, вони зробили одначе у своєму окопі хідники, щоб підчас вибуху порох міг виходити у повітря.

Дякуючи сим хідникам, вибух не вдав ся. Серпня 23 вибухнув ще один турецький підкоп, але обложенцї знову довідали ся про него заздалегідь через Молдаванина, і козаки відбили Турків, що кинулись у хідник. Другого дня після вибуху, серпня 24, обложенцї з стїн зауважили, що значна частина ворожого війска кудись рушає. Се сьвідчило, що з лївого боку Днїпра вже підступало війско. Обложенцї тільки що довідались про се від тих віддїлів, що прибули до них. Вони, щасливо пройшовши крізь орду на очах турецького війска, з музиками та з розвинутими хорогвами війшли у місто[5].

Спочатку хан з ордою подавсь перешкажати переходу московського війска через Днїпро, а зараз за ним Ібрагім-баша з більшою половиною своїх потуг. Тим, що лишали ся під Чигирином, наказано було не виявляти обложенцям того, що напад на них слабішає. I справдї, як обложенцї зауважили, Турки сими днями більше палили у місто з своїх „ломових“ гармат.

Серпня 25 ввесь день Турки і Татари, що отаборили ся по правому березї Днїпра, не пускали війско переходити через річку і палили з гармат та рушниць. Але козаки, по наказу свого гетьмана, човнами поплили по Днїпру, перейшли на правий бік і зайшли з заду, так що Турки мусили відбивати ся з двох супротивних боків. Тим часом настала ніч, і московське війско, користуючись з темряви, щасливо переправилось. У недїлю в ранцї, серпня 26, Турки дивуючись побачили, що всї їх вороги вже на правому боцї. „Жалістно стало їм дуже, — каже сучасна допись, — що не оборонили переправу, а там ще і чигиринський замок стояв їм кісткою у горлї“.

Турки відступили до Крилова[6], а потім, пробираючись поза Тясьмином, достали ся до Чигирина нічю і вже не думали більше добувати міста. Вони ще палили у місто тільки для того, щоб обложенцї не дізнали ся, що чинити меть ся у турецькому таборі. Тим часом саме тодї Турки вивозили свій обоз і гармати, а другого дня о 3 годинї ранку запалили свій табор і швидко рушили. Коли на день благословилось, обложенцї кинулись за місцеві стїни, але у турецьких окопах найшли одного лишень Турка, що свої забули. Та і той був такий безглуздий, що не міг дати жадних звісток про своїх.

Прибувши до Чигирина серпня 29, гетьман та Ромодановський здивували ся, побачивши, що: землю коло Чигирина було розрито глибокими гадючими ровами, що оточено земляними окопами, на які до того ще положена беревна. За такими-то окопами захищав ся „поганий народ“…

Було покинуто десять роскопів, на яких уставляли „ломові“ гармати, що палили у місто. Деревяні мійскі стїни всюди дуже ушкоджено, будинки у містї було зруйновано. Найбільше за все всї звертали увагу на турецькі підкопи, зауважаючи і дивуючись, що задля Турків і камінь „не був перепоною“.

Ватажки зараз не погнали ся за ворогами, що втїкли. Вирядили тільки на розвідки про них віддїл в 3000 чоловіка і він привів бранця, по одній звістцї — Болгарина, по другій — Серба. Сей бранець звістив: Турки так швидко тїкали, що по переправах кидали коний і намети; від Бога Татари повернули до дому, а Турки подались у свої володїння до Днїстра. Після таких звісток гетьман вирядив великий віддїл козаків, які, нагнавши за Інгулом валку Татар, побили їх, а самі вернули з здобичю. Князь Ромодановський наказав засипати землею турецькі окопи і зрівняти горбки, що насипали вороги задля своїх гармат.

Зробивши різні накази оберегати Чигирин на далї, гетьман Самійлович і Ромодановський послали свої звістки до Москви, а самі з війском вересня 5 рушили назад на лївий бік Днїпра. Там вони зустріли друге війско, що йшло на підмогу під головним зарядом боярина князя Василя Ґолїцина. Але ворогів вже біля Чигирину не було. Ватажки повернули кожний до свого місця — гетьман до Батурина, Ромодановський до Курска,, князь Ґолїцин до Путивля.


  1. Він так підписувавсь у своїм унїверсалї.
  2. Гетьман прислав на підмогу ще оден охочий полк піших, роту гетьманської драґонїї і 3 сотнї полків гадяцького і лубенського.
  3. По звістцї одного бранця, у Ібрагім-баші під зарядом було 14 башів, при них 40.000 кінницї, 20.000 яничарів та іншоі піхоти, та 12.000 Молдаван і Волохів. По другій звістцї — башів було тільки 8. По третїй, яке сучасник Ґордон вважає певнїйшою, з Ібрагім-башею було 15.000 яничар, 30.000 інших Турків і Волохів, та 20.000 Татар при 28 гарматах.
  4. По звістці Ґордона, замок займав 88 сяжнїв, завширшки до стену — 65, до нижнього замку тільки 17, на около з баштою, виступами та окопом до річки — 375 сяжнїв. Нижній замок з містом, з камяною стїною та чистоколами — 982 сяжнїв на около. Від замка до старих окопів, що заняли бусурмени, було 219 сяжнїв.
  5. Тодї казали, що Татари їх умисне пропустили, почуваючи заздрість та недоброхітність до Турків.
  6. Тепер. Новоґеорґієвск. Олександрийського пов.