Славянський світ в його минулому й сучасному/1/Передмова
| Славянський світ в його минулому й сучасному Том I Передмова |
Славянське племя ▶ |
|
В українському письменстві, взагалі небагатому на книжки про життя чужих народів, про національний рух серед них та про їх культурний розвиток, особливо мало книжок та статтів про життя народів славянського світа: окрім кількох популярних брошур та статтів по журналах (здебільшого вже давно перестарілих) немає майже нічого. Ті відомости, які український читальник міг мати про славянство, він змушений був черпати — принаймні так було на Україні наддніпрянській — з джерел російських. А що російська література з обсягу славянознавства й сама не дуже багата і, за вийнятком спеціяльних праць з поля славянської філолоґії й лінґвістики, не може похвалитись скільки-небудь живими й свіжими виданнями про славянське життя для ширшої громади читальників, то й не диво, що славянський світ, славянські літератури і взагалі духове життя славянських народів були дуже мало відомі серед українського громадянства. Додати до цього треба ще й те, що славянські справи в Росії й на Україні зробились за останні десятиліття не дуже популярними серед поступовіщого громадянства через те, що цими справами займались і ніби взяли в монопольну опіку т. зв. „славянофільські круги“, котрі відзначались своїм реакційним напрямком та самий свій інтерес до славянства сполучати з дуже вузьким і нетерпимим московським націоналізмом. Підтримуючи далеких славянських родичів і ваблячи їх принадою могучої славянської держави, якою уявлялась царська Росія, ці казенні славянофіли готові були цькувати і душити національний рух серед славянських народів, що вже до Росії належали, як от Українці, Білоруси, Поляки, та й серед самих Славян, якими інтересувались і яким помагали ріжні „Славянські добродійні комітети“ з Росії, ця поміч та опіка ширили здебільшого баламутство й деморалізацію, як, це ми бачимо на прикладі т. зв. москвофільського руху в українській Галичині. Коли взяти все це на увагу, то буде зрозумілим, чому від того „славянофільства“ сахалася у нас усяка чиста свіжа душа.
Тимчасом серед українського громадянства інтерес до славянства, симпатії до споріднених з нами і близьких своєю долею славянських народів мали колись дуже гарну традицію. Ще в першій чверти XIX. віку прокинувся на Україні інтерес до славянського світа і зразу ж прийняв характер далеко симпатичніщий та ідеальніщий, ніж славянофільство Московське, завжди мріяло тільки про те, як то „славянскіе ручьи сольются въ русскомъ морѣ". Перші українські письменники т. зв. харківської школи щиро цікавились та спочували славянському відродженню, перекладали з польської та чеської мови, студіювали славянську історію; перші професори на катедрах славянознавства Росії були саме Українці: О. Бодянський, В. Григорович, Ізм. Срезневський; ідеї славянської взаємности на основах рівности й братерства знайшли собі найкращий вираз в першій українській національно-політичній проґрамі Кирило-Методієвського братства 40-х років; вониж дали натхнення цілому ряду прегарних творів Костомарова й Шевченка. Колиж іще згадати той рух на користь балканських народів, що повстали проти Турків в половині 70-х років, рух, що захопив українське громадянство і привів до орґанізації українського добровольчого відділу в рядах герцеґовинських повстанців, та ще коли пригадати наукову й громадську діяльність на користь славянського взаємопізнання і культурного зближення, що виконав великий учений Михайло Драгоманів, то матимемо право сказати, що серед Українців справді виробилась була якийсь час гарна славянофільська традиція, що пригасла тільки за останні десятиліття, під впливом політичних обставин та розчарованнів. Спеціяльні утиски над українським словом у Росії не дали змоги виявитись славянським інтересам в українській літературі.
Тепер, коли життя українського народу зсунулося вже з мертвої точки і коли йому в огні війни й соціяльної революції доводиться виковувати собі свою долю, завойовувати собі будучність, взаємини до славянських народів, що майже всі вибороли вже собі державно-національну незалежність, набирають для нас иншого характеру й значіння, далеко більш реального й практичного, ніж це було досі. Пізнати ці ставянські народи, познайомитись з їх життям і побутом, стає неминучою передумовою наших з ними відносин та взаємин. А як ще додати, що тепер, коли наслідком тяжких історичних обставин політичної й соціяльної боротьби на Україні багато нашої інтеліґенції змушено шукати собі тимчасового захисту та притулку по инших славянських землях, ознайомлення з життям Слави особливо важне для неї і має не тільки теоретичний лишень інтерес.
Ідея моєї книжки далека віх якихсь „славянофільських" тенденцій і поглядів на істнування якоїсь особливої, ніби всім Славянам властивої спільности інтересів — в противенстві до ґруп инших народів; я думаю, що в питаннях про спільність державних та національних інтересів народів між собою, серед різних факторів, що на цю спільність впливають, однакове расове походження та племінна приналежність самі по собі грають незначну ролю. У житті славянських народів під теперішній час, коли ми мали або маємо й досі перед собою приклади найзапекліщого — бо братнього ворогування Українців з Поляками (в Галичині), Сербів з Болгарами, Чехів з Поляками і т. д., — бачимо не одну яскраву ілюстрацію до висловленої мною думки. Але й поза тим життя славянських народів, їх історія, а особливо історія національного відродження й боротьби за своє культурно-національне й політичне визволення, розвиток Їх умового життя й письменства, повинні бути особливо цікаві для українського читальника, як образ життя й долі народів, що жили й розвивались в умовах дуже до нас подібних або були в дійсности тісно звязані з нами історичною долею, впливали на нас, або й самі нашого впливу на собі зазнавали.
Писати цю книгу довелось мені серед умовин мандрівного життя, що не дуже сприяли успіху в роботі й добуванню потрібних джерел та матеріялів. Отже я не можу претендувати на скільки-небудь вичерпуючу повноту відомостей та вказівок; моїм завданням було дати по змозі головні відомости й, факти допомогти читачеві орієнтуватись самому серед великої літератури славянознавства, з котрої я при кінці кожного відділа зазначаю найважніще і доступне. З найбільшою повнотою старався я показувати тільки літературу на українській мові по кожному окремому питанню, незалежно від її внутрішньої ваги й інтересу. Як перша спроба такого видання в нашій літературі, моя книга певно не обійшлась без помилок та хиб, і я буду дуже вдячний фаховим знавцям та рецензентам, коли вони мені їх викажуть, маючи на увазі виправити ці помилки відповідно до їх вказівок, як що тільки цій книзі судилося коли-небудь діждатися нового видання.
Вважаю за свій приємний обовязок висловити свою щиру подяку п. професорові Ст. Рудницькому, д-py Н. В. Суровцовій, О. А. Бочковському, д-ру З. Кузелі та Е. С. Вировому за їх ласкаву поміч мені в достачанні потрібних для моєї роботи книжок та матеріялів.
Reichenau, N.-Oesterr.
24. січня, 1921. року.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах.
|