Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/бабиця

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Б
бабиця
Берлін: Українське слово, 1924

Ба́биця, ці, ж. 1) Баба, старуха. Усім хлопцям по дівчині, мені бабицю стару. Грин. III. 646. 2) Раст. Alyssum campestre. Желех. 3) Также и во мн. Ба́биці. Боль, колики въ животѣ. ЕЗ. V. 42. Кіевлянинъ. 1867. №№ 82 и 83. Дѣтская болѣзнь. КС. 1893. VII. 80. (Відьма) що пропасницю, студінь і горячку зелом відмиє — на ліси відмовит, бабиці люті пшоном відварит. Люб. 59.