Словарь української мови (1924)/банити
| ◀ банита | Словарь української мови Б банити |
банитися ▶ |
|
Ба́нити, ню, ниш, гл. 1) Мыть, вымывать, выполаскивать. Була въ березі, діжку банила. Лубен. у. Стала вона банити ложечки. Мнж. 32. Приходе до річки попова дочка тарілок банити. Мнж. 6. Банити рибу. МУЕ. I. 49. (Добруджа). 2) Полоскать. У горлі боліло, так лікарь давав чимсь банити. Харьк. у. 3) Бить (человѣка). Сусід Кіхоть із жінкою моєю… гм! гм! не вам кажучи, пані… а свою банить що-дня. Г. Барв. 334.