Словарь української мови (1924)/баранчик

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Б
баранчик
Берлін: Українське слово, 1924

Бара́нчик, ка, м. 1) Ум. отъ баран. Пасуться три баранчики. Рудч. Ск. I. 8. 2) Бекасъ. Полт. 3) Хвостикъ арбуза. Узяв кавуна, держачи його за баранчика. Ком. I. 33. 4) Одно изъ колесъ въ плугѣ безъ обода. 5) При игрѣ въ ланки: каждый изъ стоящихъ на крайнихъ ямкахъ двухъ мальчиковъ, катающихъ мячъ. Ив. 34. 6) Часть уздечки. См. Гнузда. 7) мн. Бара́нчики. Раст. первоцвѣтъ, Primula officinalis. Ум. Бара́нчичок.