Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/бехати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Б
бехати
Берлін: Українське слово, 1924

Бе́хати, хаю, єш, одн. в. бе́хнути, ну, неш, гл. Дѣлать что нибудь съ шумомъ: стучать, падать, бить, стукнуть, упасть, ударить. Кого по пиці бехає, кого у груди тасує. Кв. Так і бехнув з горища. Мнж. 113.