Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/блудити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Б
блудити
Берлін: Українське слово, 1924

Блуди́ти, джу́, диш, гл. 1) Блуждать; сбиваться съ пути. Не ходи, не блуди понад берегами. Мет. 17. Ляше, он блудиш! — Єднаково їздити. Ном. № 875. Ми блудили цілий ліс. Харьк. у. 2) Заблуждаться, ошибаться. Ой блудиш, зле судиш, ляшеньку любий, тримаю, ховаю для тебе шлюби. Чуб. V. 137. 3) — слова́ми. Говорить, не сознавая что; бредить. Ой ти, дівчинонько, ти словами блудиш, ти сама знаєш, кого вірно любиш. Мет. 78. Як блудить словами хворий, то знак тому, що вмре. Каменец. у.