Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/бордюх

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Б
бордюх
Берлін: Українське слово, 1924

Бордю́г, га́ и бордю́х, ха́, м. 1) Кожа, снятая цѣлою съ козы (или теленка), выдѣланная, завязанная въ тѣхъ мѣстахъ, гдѣ были ноги и хвостъ, а въ томъ мѣстѣ, гдѣ была голова, стягиваемая ремешкомъ, — служитъ какъ мѣшокъ. Бордюх повний муки. Шух. I. 84. Вх. Зн. 4. См. Бурдюг. Облупив (козу) бордюгом і дав їму шкуру. Гн. II. 222. 2) = Кендюх 3) Мочевой пузырь у животныхъ. Каменец. у.