Словарь української мови (1924)/бунчук

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Б
бунчук
Берлін: Українське слово, 1924

Бунчу́к, ка, м. 1) Одинъ изъ знаковъ гетманскаго достоинства: древко съ металлическимъ яблокомъ на концѣ, подъ которымъ свѣшивался лошадиный хвостъ. Козаки добре зробили: бунчук, булаву положили, Єврася Хмельниченка на гетьманство настановили. Мет. 398. Бунчуко́м, бунчука́ стоя́ти. Стоять вертикально? Ого, напрутив! так бунчуком (бунчука) і стоїть. Ном. № 13958.