Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/бігунчик

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Б
бігунчик
Берлін: Українське слово, 1924

Бігу́нчик, ка, м. 1) Ум. отъ бігунець. 2) мн. Въ загадкѣ: сани. Бігунчики біжать, ревунчики ( = воли) ревуть, сухе дерево (труну) несуть. Чуб. I. 313.