Словарь української мови (1924)/вила
| ◀ викушувати | Словарь української мови В вила |
вилабудати ▶ |
|
Ви́ла, вил, с. мн. 1) Вилы (земледѣльческій инструментъ). Приткнув, як ужа вилами. Ном. № 6787. А Кавель узяв та й заколов вильми Авеля. Чуб. I. 9. Се ще ви́лами пи́сано. Еще очень мало вѣроятности, чтобы это совершилось. Ном. № 6821. Гові́ти на ви́лах. Говѣть на шестой недѣлѣ поста. Коли говітимеш? — На вилах. (На шостому тиждні, бо вже виляла-виляла, та далі нікуди, бо на останньому і ніколи, і служба довга). Грин. II. 304. 2) Развилье, разсохи — отдѣльно или какъ часть различныхъ снарядовъ, напр. сак имѣетъ ви́ла, на которыхъ виситъ сѣть. Шух. I. 224, 228. 3) Уголъ, образуемый пересѣченіемъ двухъ рѣкъ, дорогъ и пр. Ум. Ви́лка, ви́лочки. На Юрія сіна кинь, та й вилка закинь. Ном. № 440.