Словарь української мови (1924)/відвічати

by Борис Грінченко

◀ відвічальність

Словарь української мови Борис Грінченко В відвічати

відвічний ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Відвіча́ти, ча́ю, єш, сов. в. відві́тити, чу, тиш, гл. 1) Отвѣчать, отвѣтить. Вовк… питає його: „Чого ти тут ходиш?“ — Сірко одвіча. Рудч. Ск. I. 11. 2) Отвѣчать, нести на себѣ отвѣтственность, отвѣтить. Смійся, смійся, а за смішки плачем одвітиш. Ном. № 12662. Гуляй, душа, у роскоші, — відвічаю. Ном. № 12503. Він одвічає, а той остається у боці. Зміев. у.