Словарь української мови (1924)/відтинати
| ◀ відтин | Словарь української мови В відтинати |
відтискати ▶ |
|
Відтина́ти, на́ю, єш, сов. в. відтя́ти, дітну́, не́ш, гл. Отсѣкать, отсѣчь, отрубливать, отрубить. Вона йому голову відтяла. Рудч. Ск. Відтя́ти пе́лену. Отрѣзать подолъ — наказаніе женщинѣ за прелюбодѣяніе. А з Марсом чи давно піймавши, Вулкан їй пелену відтяв? Котл. Ен. VI. 12. Річ відтяло́ (кому́, у ко́го). Не въ состояніи заговорить, отняло языкъ. Мир. ХРВ. 17.