Словарь української мови (1924)/віра
| ◀ вір | Словарь української мови В віра |
вірвант ▶ |
|
Ві́ра, ри, ж. 1) Вѣра; довѣріе. А в козака стільки віри, як на синім морі піни. Нп. Дійма́ти, ня́ти, поня́ти ві́ри. Вѣрить, повѣрить. З брехні не мруть, та вже віри більше не ймуть. Ном. № 6805. Не хоче дядько йти, та ще й віри не йме, що в мене єсть дерево на хату. Рудч. Ск. I. 92. Брат і віри поняв, а того не знав, сердега, що жіноче плем'я лукаве. Рудч. Ск. I. 132. 2) Вѣра, религія. Хто за віру умірає, той собі царство заробляє. Ном. № 1. Ана́хтемська, пся, чо́ртова віра. (Брань). 3) Народъ. Прийде віра християнськая во небесний рай. Гол. III. 271. Ум. Ві́ронька.