Словарь української мови (1924)/вірутник
Зовнішній вигляд
◀ вірутний | Словарь української мови В вірутник |
вірутно ▶ |
|
Віру́тник, ка, м. = Вірник. Між ріками Дніпром і Богом турецькі чабани пасли свої отари на ляцькій землі, а вірутники султанські і королівські дуванились спільньою з них десятиною. К. (Правда, 1868, 144).