Словарь української мови (1924)/голий
| ◀ голиборода | Словарь української мови Г голий |
голик ▶ |
|
Го́лий, а, е. 1) О человѣкѣ: обнаженный, нагой, голый. Не боїться мокрий дощу, а голий розбою. Гол. I. 49. Хоч голий та в поясі. Ном. 11190. Го́лий як бу́бон, як туре́цький святи́й. Совершенно голъ какъ въ прямомъ значеніи, такъ и въ значеніи 3-емъ. Ном. № 1522, 1523. 2) О предметѣ: лишенный обычнаго покрова, не покрытый, не занятый ничѣмъ, обнаженный. Обідрали до голої кости. Ном. № 11093. Голе дерево. Ном. Положив снопа на голому току. Рудч. Ск. I. 55. Положили Савку на голую лавку. Ном. № 11918. А ще на козаку, бідному нетязі, шапка-бирка — зверху дірка, хутро голе, околиці Біг має. ЗОЮР. I. 201. В другій руці голий меч. Гол. III. 44. 3) Бѣдный, голый. Біда нашим головам за панами голими. Ном. Нема голій школі волі, а то б догодила. Шевч. 369. 4) О хлѣбѣ: безостый, безъ усиковъ. Ячмінь з остюками і голий. О. 1861. IX. 192. 5) Го́ла го́лка. Игла безъ нитки. Черном. 6) Го́лий борщ, го́ла ю́шка. Одинъ борщъ одинъ супъ и больше ничего. Баба побігла і взяла коробочку ячменю на відробіток, щоб не гола юшка була. Г. Барв. 501. 7) Го́ла піч. Печь, изъ которой выгребены горящіе угли, чтобы сажать хлѣбъ. Грин. II. 18. 8) Родъ игры съ бросаніемъ палокъ. КС. 1887. VI. 475. Ум. Голе́нький, голе́сенький.