Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/голос

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Г
голос
Берлін: Українське слово, 1924

Го́лос, су, м. 1) Голосъ. Козацьким голосом гукає. ЗОЮР. I. 217. Почула Леся Кирила Тура голос. К. ЧР. 136. На таки́й го́лос. Такимъ голосомъ. Питає його на такий саме голос, як у дочки. Чуб. II. 201. У го́лос. Громко. Ой прийшли до Дунаю та у голос гукнули. О. 1862. X. 2. Плаче-плаче, а далі й заридає у голос. МВ. (О. 1862. III. 60). Іван у голос тужить. О. 1861. IV. 62. У го́лос уда́рились. Заплакали громко. Г. Барв. 58. Иногда въ томъ же значеніи совсѣмъ безъ глагола. Батько і мати бачуть лихо, та в голос. ХС. VII. 455. Справді робиться страшно. Деякі вже й у голос. Г. Барв. 207. Не свої́м го́лосом. Громко, испуганно, неестественно. Кричить не своїм голосом. Ном. № 3460. У свини́й го́лос. Несвоевременно; чаще всего: очень поздно. Ном. № 7797. Пода́ти го́лос. Отозваться. Марина перша було подає голос. Левиц. I. 112. В оди́н го́лос. Одинаково. Чи можна ж, щоб стільки людей брехало та все в один голос? На го́лос. Громко. Брат читає коло стола на голос. Федьк. Ум. Голосо́к, голосо́чок, голосо́нько. Кого я люблю — по голосоньку пізнаю. Чуб. V. 1067.