Словарь української мови (1924)/гурчати
| ◀ гурчання | Словарь української мови Г гурчати |
гусак ▶ |
|
Гурча́ти, чу́, чи́ш, гл. 1) Гудѣть, журчать. Де взялися бурі й вітри, — і стучать, і гурчать. Лукаш. 81. Дощ гурчить. МВ. II. 187. 2) Ворковать. На церкві голуб гу́рче. Гол. IV. 438. 3) Рычать. Іди у ліс, будеш медведьом та й будеш гурчати, поки світа. Гн. I. 69. 4) О свиньѣ: имѣть случку. Угор.