Словарь української мови (1924)/державець
| ◀ держава | Словарь української мови Д державець |
державник ▶ |
|
Держа́вець, вця, м. Помѣщикъ; владѣтель. Хата, 135. Городова ж козацька старши́на за коронного гетьмана, за старост, за державців і їх намісників і орандарів руку тягла. К. ЧР. 10.