Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/дешпіт

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Д
дешпіт
Берлін: Українське слово, 1924

Де́шпіт, поту, м. Дебошъ, скандалъ. Удався моторний на всякий дешпіт. Полт. Аби йому погуляти та поспівати, наробити дешпоту. Мир. ХРВ. 348.