Словарь української мови (1924)/док
| ◀ дойчити | Словарь української мови Д док |
доказ ▶ |
|
До́ки и док, нар. 1) Доколѣ, до какихъ поръ. Доки тобі пустувати? Доки буду мучить душу і серцем боліти? Шевч. 2) Пока. Доти лях мутив, доки не наївся. Ном. Доти-м я тебе вірно кохала, доки-м нещирість твою дознала. Чуб. V. 386. До́ки те́плий. До полусмерти (бить). (Бив) доки теплий. Св. Л. 161. Не до́ки. Не безъ конца же. „Пора б уже їх в хату звати“, — сказав я старостам своїм, — „та молодих за стіл сажати, — не доки тут стояти їм!“ Добре було нашим батькам на Вкраїні жити, док не знали наші батьки панщини робити. Гол. I. 20.