Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/докучати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Д
докучати
Берлін: Українське слово, 1924

Докуча́ти, ча́ю, єш, сов. в. доку́чити, чу, чиш, гл. Надоѣдать, надоѣсть, докучать, докучить, досаждать, досадить. Шевч. 448. Мухи йому не докучають, бо тоді ще ніяка нужа не буває. Осн. 1862. V. А старший хлопчик лазить, голосить та докуча матері. Кв. Та вже ж мені та докучила та чужая та сторононька. Лукаш. 11. Біда докучила. Мет. 66. Я стала докучати своїй матері, щоб дала мені їсти. Рудч. Ск. I. 79. Также безлично. Чуб. V. 10. Повернусь на другий бік, або що, бо вже докучило одним боком лежати. Рудч. Ск. II. 92.