Словарь української мови (1924)/дотинати
| ◀ дотиль | Словарь української мови Д дотинати |
дотинятися ▶ |
|
Дотина́ти, на́ю, єш, сов. в. дотну́ти и дотя́ти, тну́, не́ш, гл. 1) Дорѣзывать, дорубливать. 2) Досаждать, допекать, пилить. Він мені дотинає за матір. НВолын. у. Хоць ти не скажеш, то скаже твоя мати да буде мені що-ранку дотинати: „вставай, невістко, бодай ти здорова не встала. Чуб. I. 696. Він почав дотинати моєму чоловікові, що мене треба в острог за те, що я колись дотинала його жінці чамайданом. Верхнеднѣпр. у. (Залюбовск.). Словом дотина. К. Бай. 49.